Сергій Супрун — командир медичного підрозділу 41-ї окремої механізованої бригади. Психіатр за фахом, він у складі бригади воював у Бахмуті, Часовому Ярі, Сіверську та Куп’янську.
російські війська вже не перший рік проводять активні штурмові дії на Куп’янському напрямку після того, як Сили оборони у вересні 2022 року деокупували місто. Навесні цього року росіяни після понад року майже щоденних штурмів усе-таки посунули українських військових, а також почали наступальні дії з іншого напрямку — з боку Піщаного, що на лівому березі річки Оскіл. Звідти росіяни, хоч і повільно, але просувалися до самої водойми, а вже у жовтні змогли дійти до прибережних Кругляківки та Колісниківки. «Вони на цьому відтинку не можуть застосовувати техніку, тому противник вимушений рухатися пішки на відстань до 12 км до передньої лінії. І таким струмочком вони рухаються й накопичуються у Кругляківці та Колісниківці», — каже командир батальйону Ахіллес (Юрій Федоренко). У напрямку Борової росіяни й далі тиснуть. Вони мають завдання вийти до населених пунктів, які розташовані вздовж річки Оскіл. Просування у районі Кругляківки та Колісниківки окупанти використовують як плацдарм для розширення свого наступу. Штурми з півночі при цьому не припинялися: 13 листопада росіяни змогли прорватися на околицю міста Куп’янськ, що на Харківщині, та висадити там свій десант. Однак його вдалося знищити. «Часткові тактичні успіхи росіяни на Куп’янському напрямку мали, але питання — якою ціною? З 10 штурмовиків противника, які з району зосередження вирушають на штурм, до позицій доходить один, якого потім також ліквідують Сили оборони. Але їхня чисельність дуже велика, бо противник, не маючи успіху, якого він собі запланував у визначені терміни на Куп’янщині, привів свої війська в режим так званих камікадзе. Йдеш уперед чи не йдеш — розстріл» .
Українська правда спільно з громадською організацією “Робимо” запускають спецпроєкт “Герої Спротиву”. Герої спротиву Іван та Валентина Хасхачих, подружня пара пенсіонерів із мальовничого села Чермалик що на березі річки Кальміус. Виховували дітей, працювали допоки у 2014 році в їхнє життя, так як і в життя мільйонів українців, не увірвалася війна. Іван та Валентина, не вагаючись, почали допомагати українським військовим. Дядя Ваня (за таким “позивним” чоловіка знали усі захисники не тільки Донеччини, а й усіх кінців України) постійно тримав зв'язок із підрозділами ЗСУ, які розташувалися в околицях, довозив хлопцям усе необхідне, інколи виконував “спеціальні” завдання по виявленню ворога. Тьотя Валя впродовж усіх років війни по-материнськи опікувалася українськими вояками. З початком повномасштабного вторгнення подружжю довелося покинути рідний Чермалик, адже про їх активну проукраїнську позицію знали усі любителі “руського міру”. Діставшись до Маріуполя, пенсіонери і тут включилися у хвилю українського спротиву окупантам. Що правда і звідти їм також довелося тікати.
Командир FPV-екіпажу з позивним “Київстар” бойовий досвід почав здобувати від початку повномасштабної війни. Півтора року у складі мінометної батареї воював на передовій. З лютого цього року військовослужбовець керує польотами FPV-дронів.
«Оленівка здалася нам піонертабором суворого режиму», — порівнює колишній військовополонений Андрій з умовами в Борисоглєбському СІЗО №2. Там на українських полонених спускають собак, бʼють електрошокером та кийками, чинять сексуальне насильство. Все це відбувається у центрі міста, де поруч ринок і розваги.
Народжуваність в Україні різко впала через агресію РФ, як і показники всиновлення - через заборону іноземцям усиновлювати українських дітей під час воєнного стану. Але нині кількість українських пар, які хочуть взяти в родину малюків з дитбудинку, подвоїлася.
У Херсоні зараз два медичних заклади, де приймають пологи. За 11 місяців 2024 року у місті народилися 198 немовлят: 96 хлопчиків та 102 дівчинки, розказав медичний директор міського рододопоміжного закладу Володимир Горбачевський. З породіллями та лікарями поспілкувалась знімальна група Суспільного.
Учасник телепроєкту «Холостяк», автор роману «Історія впертого чоловіка», призер «Ігор нескорених» Олександр Будько на псевдо «Терен» дав інтервʼю Суспільному. Чоловік відкрито розповідає про своє життя після тяжкого поранення і як прийняв себе на протезах
Герой цієї програми – боєць полку «Азов» Анатолій Леоненко з позивним «Буйвол». Він став військовим у 18 років, а вже у 20-річному віці мужньо захищав Маріуполь. Втративши ногу, «Буйвол» не покинув службу, а повернувся після реабілітації до «Азову» навчати бійців, а також підтримувати тих, хто втратив на війні здоров’я, діставши інвалідність. У програмі азовець розповів, коли не варто, а коли все ж потрібно пропонувати свою допомогу воїнам з інвалідністю, чи треба мобілізувати 18-річних і яка мрія для нього залишається нездійсненною.
Зачистка села Копанки на Харківщині Третьою штурмовою після спроби окупантів вивісити там триколор. Бойову операцію проводять бійці роти "Karakurt Colony" 2-го механізованого батальйону бригади, фіксуючи її хід на свої GoPro. У відео – кадри взяття полонених росіян з підрозділу "Шторм V", а також розмова з "прапороносцем", який махав триколором для картинки російських пропагандистів. Поїхав в Україну на війну, щоб зняли судимість. Окупантом себе не вважає і сорому за свої дії не відчуває. Розповів, що перед його групою поставили завдання тихо, без стрільби і гранат, зайти в Копанки і в укритті чекати команди. Після того, як окупанти опинились у місці призначення – поступила задача "помахать флагом", який лежав на даху однієї з будівель, ймовірно, скинутий туди з безпілотника. Завдання виконали – і були взяті в полон бійцями Третьої штурмової. Про все детальніше – дивіться у відео.
21-річний син загинув на війні. Як жити далі? Чи допоможе терапія? Що казати і чого не можна говорити людині, яка втратила найрідніших? Чи варто висловлювати співчуття і як? Що робити з відчуттям провини? Та як військові проживають втрати побратимів? Про все це говоримо у психологічному подкасті «МовчкиВголос» із журналісткою Оксаною Іваницькою, психологинею, психоаналітикинею Оленою Платовою та банкіром, блогером, військовослужбовцем, офіцером ЗСУ Андрієм Оністратом. «Після війни я зроблю клуб чоловіків, які втратили синів. І там будуть всі люди, які зможуть свідомо говорити про свої відчуття», — каже Андрій Оністрат.
Рамі Сартаві родом із Кувейта. Понад 20 років він живе в Україні. Тут здобув дві вищі освіти, одружився, має трьох дітей. До російського повномасштабного вторгнення був приватним підприємцем. Потім вступив до ДФТГ і створив пункт з надання домедичної допомоги.
У Кропивницькому поліцейські за годину акції роздали два десятки флікерів. Це світловідбивальні елементи у вигляді наліпок, брелоків, значків і браслетів. Носити їх у темний час доби закликають пішоходів задля безпеки всіх учасників дорожнього руху.
Засніжений, зруйнований, у вогні та кіптяві. Так виглядає нині Торецьк. Ще одне місто, через яке проходить лінія фронту. І яке росіяни повністю зруйнували, щоби «освободіть».
Командир екіпажу зенітного розрахунку 117 окремої механізованої бригади на псевдо “Шкіпер” про особливості полювання на російських "шахедів".
Сергій Супрун — командир медичного підрозділу 41-ї окремої механізованої бригади. Психіатр за фахом, він у складі бригади воював у Бахмуті, Часовому Ярі, Сіверську та Куп’янську.
Покровський напрямок, бої за позиції.
Командир FPV-екіпажу з позивним “Київстар” бойовий досвід почав здобувати від початку повномасштабної війни. Півтора року у складі мінометної батареї воював на передовій. З лютого цього року військовослужбовець керує польотами FPV-дронів.
Курахівський напрямок. Одну з ділянок оборони тут тримає 79-та окрема Таврійська бригада ДШВ ЗСУ.
Зачистка села Копанки на Харківщині Третьою штурмовою після спроби окупантів вивісити там триколор. Бойову операцію проводять бійці роти "Karakurt Colony" 2-го механізованого батальйону бригади, фіксуючи її хід на свої GoPro. У відео – кадри взяття полонених росіян з підрозділу "Шторм V", а також розмова з "прапороносцем", який махав триколором для картинки російських пропагандистів. Поїхав в Україну на війну, щоб зняли судимість. Окупантом себе не вважає і сорому за свої дії не відчуває. Розповів, що перед його групою поставили завдання тихо, без стрільби і гранат, зайти в Копанки і в укритті чекати команди. Після того, як окупанти опинились у місці призначення – поступила задача "помахать флагом", який лежав на даху однієї з будівель, ймовірно, скинутий туди з безпілотника. Завдання виконали – і були взяті в полон бійцями Третьої штурмової. Про все детальніше – дивіться у відео.
21-річний син загинув на війні. Як жити далі? Чи допоможе терапія? Що казати і чого не можна говорити людині, яка втратила найрідніших? Чи варто висловлювати співчуття і як? Що робити з відчуттям провини? Та як військові проживають втрати побратимів? Про все це говоримо у психологічному подкасті «МовчкиВголос» із журналісткою Оксаною Іваницькою, психологинею, психоаналітикинею Оленою Платовою та банкіром, блогером, військовослужбовцем, офіцером ЗСУ Андрієм Оністратом. «Після війни я зроблю клуб чоловіків, які втратили синів. І там будуть всі люди, які зможуть свідомо говорити про свої відчуття», — каже Андрій Оністрат.
Рамі Сартаві родом із Кувейта. Понад 20 років він живе в Україні. Тут здобув дві вищі освіти, одружився, має трьох дітей. До російського повномасштабного вторгнення був приватним підприємцем. Потім вступив до ДФТГ і створив пункт з надання домедичної допомоги.
Засніжений, зруйнований, у вогні та кіптяві. Так виглядає нині Торецьк. Ще одне місто, через яке проходить лінія фронту. І яке росіяни повністю зруйнували, щоби «освободіть».