Руслан мобілізувався із початком повномасштабного вторгнення – це було його свідоме рішення справжнього чоловіка. – Коли ми вийшли в перший день війни, ми навіть не уявляли, з якою лавиною, з якою ордою маємо справу. Скільки там зброї, людей, технологій… – ділиться армієць. Час і бойовий досвід перетворили його з цивільної людини на справжнього воїна. А разом із цим прийшло і глибоке усвідомлення: він на війні. Проте саме на передовій здійснилася його дитяча мрія – він почав малювати. – Я створював малюнки й викладав їх у чат. Але згодом, коли почалися серйозні бої та обстріли, я зрозумів, що ці малюнки рятують мене самого. Коли на душі важко, сідаєш малювати, і раптом переносишся в інший світ. Це допомагає відволіктися, вирватися із сірого щодення війни. Точно знаю: у мене немає ПТСР тільки тому, що займаюся цією "несерйозною" справою, – розповідає він. Сьогодні Руслан – військовослужбовець, але за покликанням – художник-карикатурист. Малювання стало його порятунком і способом знайти себе навіть посеред війни.
«Я заб’ю осиковий кіл в могилу генетики». Як малоосвічений агроном з України Трохим Лисенко угробив совєтську науку і започаткував цілу епоху репресій, що увійшла в історію як «лисенківщина». У всьому цивілізованому світі його методи викликали б істеричний сміх, але в СССР «народний агроном» став справжнім улюбленцем комуністичних вождів – Сталіна та Хрущова. Невігласи здобували владу і політичний вплив, а справжні науковці потрапляли в табори, або отримували кулю. Сьогодні ми маємо надзвичайно цікаву та анонсовану раніше тему – псевдонаука в СССР або як посіпаки під проводом Сталіна знищували генетику, охрестивши її вигадкою буржуїв. Знаєте чому ця тема цікава? Нам багато років вбивали у голови, що СССР був передовим за рівнем освіти, так і за розвитком науки. Таким собі світовим осередком наукового середовища. Але виявляється, що це не зовсім так .
У сучасному світі меми – не просто розвага. Вони можуть визначати нашу реальність. А українські меми повномасштабної війни – унікальне явище. Його вивчають навіть дослідники зі Стенфордського університету. Автори фільму поспілкувалися з авторами найвідоміших мемів і з’ясували, як вони відважилися на жарти у найтемніші часи. Український дипломат розказав як за допомогою мемів виборював зброю для України. Засновник наймасовішого мем-ком’юніті у Твіттер привідкрив завісу того, як меми наносять удар не лише на інформаційному, а й реальному фронті. З провідними вченими України та світу автори переосмислили роль мемів в українському опорі в найдраматичнішій війні 21 століття.
Віктор Досенко, генетик, завідувач відділу патофізіології Інституту фізіології ім. Богомольця НАН України: «Якщо ти нащадок мишки з ПТСРом, то ти маєш стійкість до такої травми».
Я живу у Дніпрі, саме на Перемозі, на 6. Недавно закінчили реконструкцію будинку, вчора проїзжала поруч. Дуже важко. Пам'ятаю 14 січня 2023 року, у нас було відключення світла, інтернету не було, про тривогу не знали. Вибух і дуже швидко чорний дим, від мене до цього будинку десь 2 км напряму.
Це фільм про цю трагедію через долі людей.
Меморіал презентує документальний фільм-терапію «Перемоги 118». Стрічка висвітлює трагедію у Дніпрі, коли 14 січня 2023 року росія поцілила ракетою у багатоповерхівку на Набережній Перемоги, 118. Тоді в будинку загинули 46 людей, зокрема семеро дітей, десятки були поранені. Воєнний злочин скоїли у вихідний, коли багато мешканців були вдома. Фільм режисерки Тетяни Комунар досліджує одну трагедію як приклад подій, через які в часи повномасштабного вторгнення не раз проходили і продовжують проходити українці. Це злочин росії, який не перестає повторюватися. Фільм показує звичайну силу, яка живе всередині нас, на яку можна спертися. «Я б хотіла, щоб фільм провів глядача через співпереживання втрати до опори. У фільмі герої розповідають про те, як вони знайшли в собі сили пройти через цей трагічний досвід. Тому я називаю цей фільм терапією, бо ми разом з героями шукаємо шлях до зцілення. Ми маємо лікувати свої рани і рани одне одного. І, звісно, ми маємо гучно нагадувати про злочинців, називати їхні імена і вимагати покарання. Стільки, скільки буде потрібно», – каже режисерка.
Герої фільму:
Анастасія Швець – мешканка будинку, була вдома з батьками під час обстрілу.
Олена Самофалова – терапевтка в навчанні, арт-терапевтка, під час обстрілу в будинку були її батьки.
Олена Леонова – очевидиця подій, мешканка будинку.
Юрій Васецький – тренер із хортингу, врятував кількох мешканців у перші хвилини після вибуху.
Марина Слободянюк – керівниця розслідувань організації Truth Hounds, розповідає про розслідування злочину і причетних до нього військових РФ.
Тетяна Федорова переселенка з Енергодара. Жінка провела 10 місяців в тимчасовій окупації та продовжувала разом з чоловіком працювати на ЗАЕС. Тетяна згадує, її син на початку повномасштабної війни одразу вступив до Сил оборони України, тому коли до неї прийдуть окупанти – було питанням часу. Тетяна разом з чоловіком побували в катівнях, пережили моральні та фізичні знущання. З ними знімали фейкові пропагандистські матеріали. Але, коли їх випустили з катівень, вони скористалися шансом та виїхали з окупації. Нині жінка налагоджує життя у Запоріжжі, відновлюється після знущань та розпочала власну справу – про це та інше розповіла в інтерв'ю Маргариті Галіч
Від відверто антиукраїнських діячів: ОПЗЖопнік, "регіонал" Юрій Бойко, який досі народний депутат та Лана Шевчук — пропагандистка з каналу "НАШ". Спокійно собі здійснюють інформаційні злочини та підривну діяльність.
Понад 300 евакуйованих за півтора місяця роботи прийняв транзитний центр для переселенців в Дніпрі. Його відкрили благодійники на початку листопада. Працівники та волонтери центру зустрічають евакуйованих з Донеччини, яких доправляють потягами та автобусами. Переважно з Покровського району. В транзитному центрі люди можуть перебувати добу – там їх годують, надають гуманітарні набори, шукають варіанти тимчасового чи постійного розміщення, допомагають купити квитки. Наразі людям пропонують прихисток на Івано-Франківщині.
Артем Дубина – боєць «Азову» та захисник Маріуполя. Військовий розповідає про важкі бої в місті, перші бойові виходи, поранення та як вони отримали наказ здатися у полон. Також Артем говорить про реалії перебування у ворожому полоні, зокрема про тортури в Таганрозі, трагедію в Оленівці та те, як моральний дух і віра допомагали вижити. Окремо обговорили повернення з полону, психологічні виклики адаптації до мирного життя, а також його мотивацію продовжувати боротьбу за Україну.
Головний хірург ЗСУ Костянтин Гуменюк у проєкті «Нація Непереможних» розповів про те. як війна вплинула на професійний ріст військових хірургів, про досвід на крові, високу ефективність передових хірургічних груп на фронті, втрату «золотої години», вигорання та випадки смертей і суїцидів серед медиків на передовій. Як вдається українським військовим хірургам робити унікальні операції на фронті, які світ ще не бачив, бути в ресурсі попри надскладні умови роботи та рятувати життя наших захисників.
У 18 років вони обрали шлях захисників Батьківщини. Своє бойове хрещення пройшли у боях за Красногорівку, а згодом опанували дрони та тримали оборону на Курахівці. Коли російські війська оточили населений пункт, вони залишалися там до останнього.
Секунди на те, щоб витягти людей з автівки, що палає. Медична працівниця однієї з херсонських лікарень Олена Мунтян розповідає, по дорозі на роботу побачила як хлопець розбиває скло в автомобілі, який загорівся після удару російського дрона. Жінка допомогла дістати людей. Поранених доставили до лікарні. Згодом з’ясувалось, що Олена врятувала свою колегу
Азовець Олександр "Онікс" Скорик розповідає про те, як здійснювалась оборона Маріуполя, що насправді відбувалося в місті, як він вижив у полоні після трьох зупинок серця, а також про похоронну мафію в Києві.
Він – 18-річний військовий Максим, який обороняв Маріуполь і потрапив у полон до росіян в березні 2022 року. Вона – 17-річна студентка Анастасія, яка довгий час не знала, що з ним. Але вірила, що він живий і шукала сама докази цьому. І в результаті добилася, щоб його визнали полоненим, а не безвісти зниклим. Як їй це вдалося? Коли і як Максим повернувся додому? Як Анастасія зафільмувала їхню першу зустріч і зібрала понад 1,5 млн переглядів в соцмережах? Як зараз дівчина підтримує сім’ї, чиї рідні зникли безвісти, полонених? Чому Максим вирішив повернутися на службу після 2,5 років у полоні і як на це відреагувала Анастасія?
"Наймолодшій жертві сексуального злочину росіян було 4 роки" - Дар'я Герасимчук. Про жахіття, які переживають викрадені росіянами українські діти - розповіла в програмі "Дорослий погляд" на LB live радниця-уповноважена Президента України з прав дитини та дитячої реабілітації. Як росіяни незаконно депортують наших дітей, в яких умовах утримують і навіщо зомбують - дивіться в інтерв'ю .
Жінки, яких зґвалтували під час воєн в Україні та Боснії і Герцеговині, кажуть, що відмовляються сприймати себе як жертв. У новому документальному фільмі «Я вижила», знятому телеканалом «Настоящее время» і Балканською службою Радіо Свобода, одна з українок каже, що хоче, аби ґвалтівники та їхні командири були покарані, включно з президентом Росії Володимиром Путіним .
Під Бахмутом він потрапив в оточення, не розгубився, вийшов сам та вивів побратимів з Інтернаціонального легіону. Прикордонник бригади "Помста" на псевдо "Зять" брав участь у боях за Кремінну, Лиман та Бахмут. Нині змінив кулемет на пульт дрона і воює на Донеччині у підрозділі ударних БпЛА.
У сучасному світі меми – не просто розвага. Вони можуть визначати нашу реальність. А українські меми повномасштабної війни – унікальне явище. Його вивчають навіть дослідники зі Стенфордського університету. Автори фільму поспілкувалися з авторами найвідоміших мемів і з’ясували, як вони відважилися на жарти у найтемніші часи. Український дипломат розказав як за допомогою мемів виборював зброю для України. Засновник наймасовішого мем-ком’юніті у Твіттер привідкрив завісу того, як меми наносять удар не лише на інформаційному, а й реальному фронті. З провідними вченими України та світу автори переосмислили роль мемів в українському опорі в найдраматичнішій війні 21 століття.
Віктор Досенко, генетик, завідувач відділу патофізіології Інституту фізіології ім. Богомольця НАН України: «Якщо ти нащадок мишки з ПТСРом, то ти маєш стійкість до такої травми».
де у війну задіяна наша професура?
сучасна лабораторія: бандерівська біозброя?
епігенетика: що наші гени знають про рф?
черемшина, щурик і наївні самки
заміна міток меншовартості
«помилкова безстрашність»
ген українця – чиста метафора?
міфічна Єва і варіанти
«падлюка з хорошими епігенетичними мітками»
брехня про ПТСР
хронічний стрес – не діагноз
генетичний паспорт здоровʼя і сором
як ми рвемо одне одному ДНК
травматична пам'ять – не психотравма
біомаркер хронічного стресу
лікувати виразку без психолога – втрачений час?
резильєнтність і пружність – це норма.
Я живу у Дніпрі, саме на Перемозі, на 6. Недавно закінчили реконструкцію будинку, вчора проїзжала поруч. Дуже важко. Пам'ятаю 14 січня 2023 року, у нас було відключення світла, інтернету не було, про тривогу не знали. Вибух і дуже швидко чорний дим, від мене до цього будинку десь 2 км напряму.
Це фільм про цю трагедію через долі людей.
Меморіал презентує документальний фільм-терапію «Перемоги 118». Стрічка висвітлює трагедію у Дніпрі, коли 14 січня 2023 року росія поцілила ракетою у багатоповерхівку на Набережній Перемоги, 118. Тоді в будинку загинули 46 людей, зокрема семеро дітей, десятки були поранені. Воєнний злочин скоїли у вихідний, коли багато мешканців були вдома. Фільм режисерки Тетяни Комунар досліджує одну трагедію як приклад подій, через які в часи повномасштабного вторгнення не раз проходили і продовжують проходити українці. Це злочин росії, який не перестає повторюватися. Фільм показує звичайну силу, яка живе всередині нас, на яку можна спертися. «Я б хотіла, щоб фільм провів глядача через співпереживання втрати до опори. У фільмі герої розповідають про те, як вони знайшли в собі сили пройти через цей трагічний досвід. Тому я називаю цей фільм терапією, бо ми разом з героями шукаємо шлях до зцілення. Ми маємо лікувати свої рани і рани одне одного. І, звісно, ми маємо гучно нагадувати про злочинців, називати їхні імена і вимагати покарання. Стільки, скільки буде потрібно», – каже режисерка.
Герої фільму:
Анастасія Швець – мешканка будинку, була вдома з батьками під час обстрілу.
Олена Самофалова – терапевтка в навчанні, арт-терапевтка, під час обстрілу в будинку були її батьки.
Олена Леонова – очевидиця подій, мешканка будинку.
Юрій Васецький – тренер із хортингу, врятував кількох мешканців у перші хвилини після вибуху.
Марина Слободянюк – керівниця розслідувань організації Truth Hounds, розповідає про розслідування злочину і причетних до нього військових РФ.
24 ОМБр імені короля Данила. Боєць із позивним «Твікс» в цивільному житті був бізнесменом, але з початком великої війни долучився до захисту України.
Від відверто антиукраїнських діячів: ОПЗЖопнік, "регіонал" Юрій Бойко, який досі народний депутат та Лана Шевчук — пропагандистка з каналу "НАШ". Спокійно собі здійснюють інформаційні злочини та підривну діяльність.
Танковий екіпаж одного з підрозділів 41 окремої механізованої бригади ЗСУ. Про особливості роботи та мотивацію воювати.
У 18 років вони обрали шлях захисників Батьківщини. Своє бойове хрещення пройшли у боях за Красногорівку, а згодом опанували дрони та тримали оборону на Курахівці. Коли російські війська оточили населений пункт, вони залишалися там до останнього.
Документальний серіал «Люди Дощу» - це погляд на життя та робочі будні військових медиків у період війни.
Азовець Олександр "Онікс" Скорик розповідає про те, як здійснювалась оборона Маріуполя, що насправді відбувалося в місті, як він вижив у полоні після трьох зупинок серця, а також про похоронну мафію в Києві.
Під Бахмутом він потрапив в оточення, не розгубився, вийшов сам та вивів побратимів з Інтернаціонального легіону. Прикордонник бригади "Помста" на псевдо "Зять" брав участь у боях за Кремінну, Лиман та Бахмут. Нині змінив кулемет на пульт дрона і воює на Донеччині у підрозділі ударних БпЛА.