День добрый!
Учитывая, что на сайте дата поездки уже светится желтым - надеюсь, что желание всех, кто записан, сбудется и мы увидим Австрию. Поэтому еще вопрос к Вячеславу. Скажите, пожалуйста, будет ли возможность желающим при посещении дворца Шенбрунн попасть на «штрудель-шоу» или нужно билеты заказывать заранее.
Здравствуйте, AnnA1112!
Да, действительно набор туристов в этот тур идет достаточно активно. Радует то, что ценителей комфортных туров, где подробно осматривается одна страна со всеми ее природными, архитектурными, музыкальными и кулинарными прелестями, становится все больше!
Так как темп этого тура размеренный, то времени в Шенбрунне Вам будет достаточно и для посещения залов дворца, и для посещения «штрудель-шоу». Я сам бывал на этом шоу и получил от него большое удовольствие. Очень познавательно, необычно и вкусно.
P.S.: именно шенбруннские пекари готовили настолько вкусный штрудель, что он стал любимым блюдом императора Франца Иосифа.
Побывав в туре «Австрия крупным планом» с В турфирмой «Артекс ‘ 94» (17-29 августа 2014 г.), начинаешь по-настоящему понимать, почему все чаще доводилось слышать, что именно в этой стране предпочитают покупать «хатынки», пристраивать родственников и проводить время наши уже бывшие VIP. Австрия великолепна! Там очень красиво, комфортно и вкусно! И речь, естественно, не только обо всем знакомых штруделях и кофе Меланж, хотя таких, как в Австрии, конечно же, нигде не найти.В Австрии органично сочетаются восхитительные природные красоты и прекрасно сохранившаяся роскошь империи Габсбургов. Причем это пышное великолепие ощущаешь не только в столице, являющейся одним из красивейших городов мира (благодаря хорошо продуманной программе тура мы смогли узнать Вену с самых разных сторон: парадной и повседневной, художественной, музыкальной и даже гастрономической). Некая «имперскость» чувствовалась в каждом даже очень маленьком городочке, который мы посещали с экскурсиями (к слову, все местные гиды были очень хорошие).Это напоминало брызги шампанского, расплескавшиеся по всей стране. Крупные сияющие капли: Грац с его интересной панорамной площадкой на скале, двойной винтовой лестницей и итальянскими двориками (Штирия), Инсбрук со знаменитой золотой крышей и белоснежным замком Амбрас (Тироль), а также епископский Зальцбург, живописный с любого ракурса.Ну и более мелкие капельки, ярко переливающиеся всеми цветами радуги на солнце: побратим Черновцов - симпатяжка Клагенфурт (Каринтия), сохранившие свою в каждом случае уникальную атмосферу городки Хартберг (несостоявшаяся столица Штирии), Бад-Ишль (Зальцкаммергут) и Кремпс-на-Дунае (Вахау), а также роскошный как дворец монастырь в Мельке (Вахау) и поражающий воображение внутренней росписью собор в Пеллау (Штирия).И нельзя не упомянуть отдельно совсем малюсенькие, как бы «карабкающиеся» вверх по крутым склонам гор и холмов от берегов Дуная или чистейших австрийских озер, утопающие в цветах ухоженные городочки и деревушки Халльштатт (таки да, ЮНЕСКО в свой список абы что не включает!!!), сохранившие средневековый дух Роттенберг и Дюрштайн (если Ричард Львиное Сердце действительно был заточен в местном замке, то утешением ему мог бы служить отличный вид из окна), а также Сан-Гильген с его расписными домиками.И везде атмосфера полного расслабления, кристально прозрачный воздух и сплошная радость для глаз. Но при этом даже в маленьких населенных пунктах не ощущаешь себя в деревне.Об австрийских пейзажах можно с восхищением писать бесконечно долго. Ни одна экскурсия не разочаровала, хотя казалось, что увиденная сегодня красота – предел возможного, и завтра впечатления уже не будут такими сильными. Но нет! Каждый раз была своя «изюминка».В В долине Вахау дыхание перехватывало с каждым новым поворотом дороги и открывающимся видом, также как в Штирии. Хотя регионы совсем разные: рельеф, архитектура и растительность, в т.ч. бесконечные виноградники и весьма необычные яблоневые сады. Это было как раз то, что нужно для яркого начала и окончания путешествия по землям Австрии.Экскурсии по Штирии в программе тура идут как дополнительные, но брать их нужно обязательно, особенно по замку графов Герберштайн – необыкновенно красивый и интересный комплекс. А дегустация местных закусок/напитков и посещение яблоневых садов (там тоже можно не только посмотреть, но и попробовать) – возможность подключить все органы чувств, чтоб лучше проникнуться штирийской атмосферой JВ конце экскурсии по озеру Вёртерзее в Каринтии ждал очень приятный сюрприз – городок Мария-Вёрт: прямо с палубы открылся потрясающий вид на две старинные церквушки на возвышающихся на берегу холмах, которые, сойдя с корабля, мы имели возможность посетить, а также отведать местную форель в уютном ресторанчике на берегу.Неописуемо красив весь Тироль. Один живописный вид в окне автобуса сменял другой в течение всего нашего пребывания в этой земле. Но каскад водопадов Криммль и горное ущелье Лихтенштейнкламм - что-то уникальное, однозначно стоят посещения. Удивительно, что может создать природа! И водопады, и ущелье – зрелища величественные и прекрасные. Вместе с тем, и там, и там все очень удобно организовано для туристов: дорожки, смотровые площадки, скамеечки, места, где можно перекусить (Лихтенштейнкламм запомнилось своей форелью, как и Вётерзее в Каринтии).Превзошли все ожидания посещения панорамных площадок в горах: «5 пальцев» возле Халльштатта в Зальцкаммергуте (вид на горы и Хальштатское озеро), а также Гроссглокнере Хохалпенштрассе, расположенная в Целль-ам-Зее и чуть-чуть в Каринтии. Мы делали несколько остановок для фотографирования на этой высокогорной дороге. Там было все: снежные шапки на вершинах выше облаков (около 3 тыс.м), срывающиеся с отвесных склонов водопады, неимоверный серпантин (наши водители – настоящие профи, так что было совсем не страшно) и захватывающие виды. Потрясающие кадры получились и там, и на «5 пальцах»! Кстати, дорога от Халльштатта до площадки «5 пальцев» сама по себе была интересной: сначала на кораблике по озеру, потом на канатной дороге с промежуточной станцией на высоту около 2 тыс.м.Запоминающимся было посещение ледника Пастерце (конечная точка нашего путешествия по Гроссглокнере Хохалпенштрассе). Спортивные туристы успели сфотографироваться на льду, а те, кто не хотел сначала спускаться, а потом подниматься по горе, любовались видом от нижней станции фуникулера.Забавными и нетривиальными развлечениями стали Тирольский вечер в Инсбруке (как раз на День независимости) и посещение соляной шахты Зальцвельтен в городке Халляйн в Цель-ам-Зее (катание по подземному озеру, горки и паровозики, а также пересечение австрийско-немецкой границы под землей). Честно говоря, жалею, что не была на концерте в Курсалоне в Вене. Тем, кто ходил, понравилось. Очень колоритным получился вечер в таверне «Хойрингер» - совсем другая, неожиданная Вена.Поплавать в местных озерах не было возможности из-за несколько прохладной погоды в этом году. Но посещение пляжа с успехом заменили купальни в Будапеште (Сеченские – как бонус), Каринтии и Цель-ам-Зее (Таурэн Спа). В Только представьте себе: лежите в тепленькой водичке джакузи или плывете в бассейне (есть и на открытом воздухе, и в помещении с панорамными окнами) и любуетесь видом на Альпы, а утром кожа бархатная и как-то аж светится J.Тур, как и обещал «Артекс», был не только интересным и красивым, но и очень комфортным. Все переезды были настолько короткими, что мы не успевали их замечать. Во всех гостиницах был Wi-Fi, достаточно просторные номера и далеко несиротский завтрак. Лифта не было только в одной из них, но это компенсировалось, тем, что группа жила только на первых двух этажах, а также классным антуражем этой гостиницы.Ну и как положено, внимательный к каждому из туристов группы и всегда готовый помочь, профессиональный и спокойный в любых обстоятельствах сопровождающий гид «Артекса». Вячеслав Ступников про Австрию знает все, так что дажеВ тем туристам, которые уже бывали здесь, он всегда знал, что посоветовать посмотреть дополнительно, чтоб ни одной минуты не было скучно (даже при насыщенной экскурсионной программе, свободного времени для самостоятельного ознакомления с каждым городом вполне достаточно). Лично я в Вене была третий раз, но именно этот оказался самым познавательным (достопримечательности, музеи и даже закулисье Венской оперы). В Да и сама группа подобраласьВ исключительная: интеллигентные, интересные и В доброжелательно настроенные друг к другу люди.=11ptХочется сказать всем огромное спасибо за прекрасный отпуск: и турфирме «Артекс ’94» (гиду Вячеславу, водителям Андрею и Олегу, менеджеру Надежде Величко), и всем туристам нашей замечательной группы. С нетерпением буду ждать следующих интересных и красивых путешествий. Хотя, уже почти месяц спустя со дня возвращения из тура «Австрия крупным планом» чувствую, что готова отправиться по этому же маршруту еще раз, теперь уже по ставшим любимыми местам, настолько сильно понравилось!
Зазвичай, коли ми плануємо відпустку, думаємо про Італію, Іспанію, Францію, Грецію, якусь екзотику. Я все це спробувала, але Австрія стала чи не найбільшим відкриттям. Ця країна однозначно вартує окремої подорожі, а не коротких зупинок на шляху в інші місця. Тут – фантастичні пейзажі гір, озер, лісів, льодовиків, водоспадів, ущелин, яблуневих садів, маленьких містечок і сіл з нереально зеленою травою і яскравими квітами, а ще – Відень, Зальцбурґ, Інсбрук, Ґрац та багато іншого!
І ми ВСЕ це не просто побачили, а й відчули всіма іншими органами))).
Хоч з кінця серпня 2014 р., відколи закінчився тур "Австрія крупним планом", пройшло чимало часу, відчуття все такі ж незабутні, як і відразу після поїздки.
І ось короткий фотозвіт з враженнями, що з того вийшло... Можливо комусь він стане в нагоді при виборі подорожі.
День 1. Переїзд до Відня.
В угорських митних служб була ранкова сієста))), тому ми трохи затримались на кордоні. Але попри це, кілька годин на Будапешт залишилось. Усі вже тут були, тому займались хто чим – купальні, прогулянки, парки, кафе.
А ввечері вже був Відень…
День 2. 1-ий день у Відні: знайомство, історія, архітектура, краєвиди, кухня.
Для мене особливим плюсом цього туру були 2 повних дні і 3 ночі у Відні. Чомусь це місто в турах реально ігнорують - на Париж, Рим, Прагу та інші столиці виділяють значно більше часу. А тут є чим зайнятись.
Volksgarten (Народний сад) на території палацу Хофбурґ
У ньому – безліч троянд, кожен кущ присвячений комусь.
Собор Св. Стефана – символ Відня, одна з найвеличніших готичних будівель Європи, витримав турецькі облоги, Наполеона, бомбардування американців у 2 світовій і артилерію радянської армії, чим зайняв особливе місце в серцях австрійців.
Зсередини…
Вид на Відень з собору, з південного шпилю (343 сходинки)
Ратуша (всередині – симпатичний дворик, можна також прогулятись коридорами будівлі). Перед будівлею – великий екран, у серпні тут проходить фестиваль кіно.
Вотивкірхе – збудована на знак вдячності після невдалого замаху на життя імператора Франца Йосифа, одного з найпопулярніших імператорів Австрії.
Купол церкви Св. Петра (о 15.00 тут можна послухати органні концерти)
У Штадтпарку (міському парку) – «зеленому серці Відня», створеному ще Габсбурґами, фонтан «Дунайська жінка», найстаріший у парку. Парк займає досить велику територію. Тут також можна знайти пам’ятники композиторам Штраусу, Шуберту та ін. Ще тут є квітковий годинник, музичний зал Курсалон, ставки та клумби, ідеальне місце для пікніку..
Перше знайомство з віденськими кафе – Landtmann недалеко від ратуші (фото Google).
Як виявилось, датується ще 19 ст. Популярне серед політиків, митців, діячів у різних галузях, а також улюблене кафе З. Фройда та Ґ. Малєра серед інших. Зручні крісла-дивани, навпроти – парк, тут дуже комфортно. Прийшли сюди на каву та торти/тістечка – «символи» Відня і Австрії. Дуже смачно!
Примітка: Візит у віденське кафе – пункт N2 у будь-якій програмі відвідин Відня (після загального ознайомлення з містом); інакше місто втрачає значну частину свого колориту. Це, напевно, стосується більшості міст, але у Відні ця культура кав’ярень проявляється найяскравіше. Тим більше, що з 2011 року вона внесена до переліку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. До того ж, як кажуть самі австрійці, кава в Австрії – це не лише напій, це – релігія, вони не п’ють каву, вони нею живуть. Просто кави тут не існує – є меланж, капуцинер, айскафе і т.д. А візит в кав’ярню може (чи навіть повинен) затягнутись на години…
У другій половині дня – візит до літньої резиденції Габсбурґів – палац Шенбрунн. Імператор Леопольд розпочав його будівництво і цей палац мав «переплюнути» Версаль, але у Людовіка XІV виявилось більше грошей…
Я не надто люблю різні палаци і замки, але Шенбрунн – знакове місце, тому, як у нас кажуть, якось не пасувало не поїхати туди. Але наш гід Ірина провела таку захоплюючу ексурсію його залами, що навіть мене зачепило (1,440 кімнат! Ми осилили лише маленьку частину).
Примітка: на мою суб’єктивну думку оглядати цей палац без гіда – марна трата часу, тут безліч старовинних позолочених меблів, розкішних гобеленів, картин, посуду і т.д, але все це «неживе», закосніле, і лише у розповіді воно оживає… Це як читати про Вільяма Уоллеса у Вікіпедії і дивитись фільм Мела Ґібсона «Хоробре серце».
Інша справа – прогулянки на території палацу, тут жоден гід не потрібен.
Вид на палац з боку Глорієтти, літнього будиночку, найвищої точки у парковому комплексі Шенбрунна, збудованому на честь перемоги над Прусією.
У Шенбрунн можна поїхати, щоб просто прогулятись по парках, зоопарку, лабіринту, сісти на траву біля Глорієтти (хоч таблички кажуть, що це заборонено, але всі ігнорують цей знак) і насолодитись краєвидами. Щоб оглянути все, одного дня замало.
Сама Глорієтта
Небо у цей день також було особливе …
А на завершення ми потрапили на штрудель-шоу, де розповіли і показали, як правильно готувати штрудель, а потім ще й почастували ним))).
Тісто було таким тонким, що можна прочитати, що під ним написано (фото зроблене з відео, тому не дуже якісне).
Після Шенбрунна був вільний час і ми знову забрели у кафе, цього разу Café Central – класичне віденське кафе з багатою історією, улюблене кафе Троцького. Полюбляли його і Гітлер, і Фройд, і митці, серед яких – О. Кокошка, був тут і Ленін (тут знову Google допоміг).
Цього разу спробувала лише каву, але їхню фірмову – Café Central Kaffee, еспресо з абрикосовим лікером та вершками. Спершу побоювалась, що не сподобається, я – прихильниця традиційної чорної міцної кави без усяких витребеньок. Але кава була чудова, смаку алкоголю не відчувалось взагалі. Рекомендую!
Краєвид на Відень з гори Каленберґ у Віденському лісі (майже 500м над рівнем моря). Крім чудової панорами на місто, тут розташована маленька церква Св. Йосифа, де молився польський король Ян III Собєскі перед походом на турків разом з українськими козаками.
Цей день завершився в одному з хойріґерів – традиційній австрійській винній таверні, де подають місцеве (обов’язково!) молоде вино (heuriger з австр. нім. «цьогорічний») (виявляється, у Відні є виноградники і свої винороби). Але особливістю таких закладів є ще своєрідна філософія Gemütlichkeit – атмосфера гарного настрою, затишку, неметушливості. А ще тут заборонена музика у записі, може бути тільки жива.
Крім вина, ми ще спробували традиційний віденський шніцель та штрудель.
При цьому наш хойріґер виявився не простим ... Саме тут Бетховен писав свою знамениту 9 Симфонію, частина якої – Ода до радості – стала гімном ЄС.
При вході над дверима – традиційна риса – перевернутий кущ, знак того, що заклад відчинений.
Наостанок додам, що філософії Gemütlichkeit ми дотримались повною мірою! Вечір був веселим!
Розпочався день з відвідин одного з "творінь" художника, архітектора -"еколога" Ф. Гундертвассера, для якого життя, мистецтво, архітектура повинні перебувати в гармонії з природою, наслідувати природу (своєрідний шматочок Барселони у Відні). Він стверджував, що будинок складається не зі стін, а з вікон, і як не існує двох однакових людей, так і не може бути двох однакових вікон. Ось що у нього вийшло:
Його гасло: кожному мешканцю – дерево! Дерева і кущі ростуть просто з вікон!
Цікаво, як мешканцям живеться у таких квартирах (це, до речі, звичайний житловий будинок).
Далі на нас чекали дві екскурсії – по художньо-історичному музею та музичний Відень. Наш гід Ірина знову була на висоті. У музеї (одному з найбагатших в Європі, Габсбурґи були неабиякими колекціонерами) можна провести кілька днів, щоб оглянути все, що там є – колекції з часів стародавнього Єгипту до кінця 18 ст. А від деяких картин, наприклад, Брейґеля чи Арчімбольдо, який малював портрети, що складаються з фруктів, квітів, риб і т.д., взагалі неможливо відірватись!
Музей
П. Брейґель (фото з Google, в музеї фотографувати заборонено):
«Вавилонська вежа»
Шедевр Арчімбольдо
«Літо»
Інтер’єр музею – це ще один витвір мистецтва. Кафе у музеї (надзвичайно смачний торт Моцарт із зеленою фісташковою глазур’ю).
У музейному кварталі: лавочки-дивани в оточенні сучасних та історичних будівель, довкола – кілька музеїв, кафе, люди просто відпочивають. Справа – Музей сучасного мистецтва
Окремим «кулінарно-мистецьким» пунктом у цей день для мене став обід/вечеря в одному з ресторанчиків на Нашмаркт (Naschmarkt) – ринок недалеко від центру, де полюбляють харчуватись місцеві. Дуже колоритне місце, зовсім незвичне для такого консервативного, трохи помпезного Відня. Кажуть, тут віденський педантизм перетинається з ментальністю базару. Крім усіляких яток з фруктами, спеціями, сирами і т.д., тут можна знайти безліч ресторанчиків на будь-який смак – азійські, італійські, грецькі.
Я намагалась знайти щось традиційніше, австрійське. Вийшло не дуже австрійське, більше турецьке – кафе Doan.
Офіціант запропонував їхній фірмовий салат – екзотичний: курка, авокадо і листя салату, ніби нічого особливого, але заправка – це щось неземне! Зроблена на основі олії з гарбузового насіння, але з чимось ще. На запитання що це, вони відповіли, що їхній соус – з секретом. Однозначно вартує скуштувати! Я ледь стрималась, щоб не облизати тарілку!
Ну і який же Відень без концерту класичної музики! Ввечері – візит в Курсалон, тут давав концерти сам Штраус.
А потім – знову гуляємо нічним Віднем. Я дуже люблю нічні міста, у них є особливий шарм. Як сказав хтось з відомих, міста – як коти, виявляють свій характер вночі.
Нічний Відень
Церква Богородиці на Бéрезі (Maria am Gestade) - одна з 3-х найстаріших церков Відня, куди колись приходили молитись рибалки (тут протікав Дунай, поки він не змінив русло), затиснена між будинками і прикрашена багатим мереживним шпилем.
Собор Св. Стефана
Опера
Будинок парламенту, зведений у «грецькому» стилі, попереду – Афіна, богиня мудрості.
SvitlanaT, вельми приємно повернутися до улюбленого Відня, який одразу виявляє приязнь до своїх гостей. Трошки замало, як на мене, та розумію, що неосяжного не осягнути )))
Жданова, а как там поживает отчет о поездке в Португалию? Австрия, особенно с Артексом :) - это конечно безумно интересно, но почему-то хочется именно Португалии в Вашем исполнении. Зацепила одна фраза о душевности нации и некоторой бытовой неустроенности. Хотелось бы знать где были, что видели?
zhdanova10, Ви абсолютно праві, про Відень можна писати трактати! На жаль, немає часу, та й, мабуть, не варто розкривати все. Цей огляд як аперитив, тому, хто захоче головні страви, доведеться їхати самостійно)))
День 4. Долина Вахау та Зальцбурґ.
Знайомство розпочалось зі старовинного міста Кремс-на-Дунаї. Йому майже 1000 років (за деякими даними – більше). Внесене до переліку ЮНЕСКО. Як і уся долина Вахау, відоме також своїми виноградниками та винами, а ще абрикосовим бренді.
Вхід в місто (Штайнер Тор) (15 ст.)
Головна вулиця, більшість фасадів датуються 16 ст.
У місті
Вид на Дунай
А довкола – виноградники
Далі на черзі Дюрнштайн, надзвичайно колоритне маленьке містечко, перлина Вахау.
Дзвіниця колишнього монастиря августинців – «Голуба церква» – незвичний колір для Австрії; за переказом, білий та голубий колір символізують небо, а золотий та сірий – землю.
А у цій фортеці колись був ув'язнений король Річард Левине Серце (Робін Гуду довелось тоді довго чекати на його повернення))).
Місто, як і вся долина Вахау, відоме сортом винограду та вина Grüner Veltliner, яке нас супроводжувало по всій Австрії))).
В закладах з таким символом можна спробувати місцеве вино, а також лікери, настоянки, шнапси, повидла, що ми успішно зробили (і не тільки тут, думаю, нам дуже добре вдалось відчути Австрію шлунком та печінкою))).
Далі прямуємо до монастиря бенедиктинців у м. Мельк, заснованому ще у 12 ст. Його разом з церквою вважають однією з найкращих барокових будівель у світі.
Надзвичайно приємне місце. Музей у монастирі – не просто історія його розвитку, а певна філософія, дороговказ. Кожен зал в музеї монастиря (їх 11 + Мармуровий зал) присвяченій певній темі – «Слухай серцем», «Стежка в майбутнє», «Цілісна людина» і т.д. Тема останнього залу (мій фаворит) – «Рух – це ознака життя» – підсумована на цій табличці (одна з тез для тих, хто не знає англійської: «Коли я в русі, в дорозі, я постійно досягаю нових берегів, пізнаю світ, інших людей і себе. У мене завжди є нова мета…):
Про щось монахи таки знають…
У Мармуровому залі, розписи на стелі
У монастирі вражають 2 речі – бібліотека, розписи у ній (на жаль, фотографувати не дозволяють, тому фото з Google): тут зберігаються до 80 000 книг, якими монахи дотепер користуються.
та розкішний інтер'єр церкви
Краєвид на місто
Парк біля монастиря
Останнім пунктом у цей день став Зальцбурґ – Рим Півночі, відносно недавнє «надбання» Австрії (з поч. 19 ст.), місто Моцарта, представлене чудовим гідом Аллою (все ж таки, хто б там що не казав, а роль гіда важлива, це – не перший мій візит у це місто, але по справжньому відчути його, перейнятись ним вдалось завдяки їй).
Сад Мірабель (+ палац), вважають шедевром садового дизайну. Заснований князем-архієпископом для своєї коханої.
Вид на фортецю, колишню резиденцію князя-архієпископа, яку нікому не вдалось захопити. Вважають найбільшим збереженим замковим комплексом в центр. Європі.
Вуличка в Старому місті (Getreidegasse). Усі вивіски - з кованого заліза.
А ось так на ній виглядає Макдональдс (справа посередині літера М)
Собор (коріння ще з 755 р.), горів 8 разів, відбудовувався.
Всередині собору (колись тут могли молитись лише привілейовані, простих людей сюди не впускали).
Тут – 5 органів, Моцарт у свій час грав на усіх них, тут же і хрестили його.
Національні костюми у вітрині (коштують недешево), дуже популярні в Австрії. Їх одягають навіть на концерти класичної музики (у Зальцбурзі в цей час проходив відомий фестиваль) як альтернативу вечірній сукні.
Фонтан «Дикий чоловік» (Wilde Mann Brunnen) з гербом Зальцбурґа
Примітка: Зальцбурґ відомий шоколадом Моцарт, але справжній шоколад – у сріблясто-синіх обгортках з кондитерської Fürst, де його дотепер виготовляють вручну. Задоволення дороге (трішки більше 1 євро за штуку), але воно того вартує!
Вечірній Зальцбурґ
Наступного дня ми залишили місто Зальцбурґ, але знайомство із землею Зальцбурґ тільки розпочиналось!
Svitlana T, із великим задоволенням та дуже уважно слідкую за Вашою оповіддю!!! :))
Тому що Австрія це країна, яку я просто обожнюю, а крім того, давно придивляюся до комплексного грунтовного туру по Австрії. Так що Ваша інформація мене не тільки емоційно втішає, але й є дуже корисною. Тому із зацікавленням чекаю на продовження подорожі!
Дуже вразила бібліотека аббатства Мельк. В перший момент я навіть подумала, вибачте мене за такі "крамольні" думки :)), що Ви якимось чином переплутали фото і розмістили світлини з бібліотеки Страгівського монастиря у Празі. Але надалі уважніше придивилася і впевнилася, що це не Прага. Але яка вражаюча схожість! Дуже цікаво!
Svitlana T, із великим задоволенням та дуже уважно слідкую за Вашою оповіддю!!! :))
Тому що Австрія це країна, яку я просто обожнюю, а крім того, давно придивляюся до комплексного грунтовного туру по Австрії. Так що Ваша інформація мене не тільки емоційно втішає, але й є дуже корисною. Тому із зацікавленням чекаю на продовження подорожі!
Дуже вразила бібліотека аббатства Мельк. В перший момент я навіть подумала, вибачте мене за такі "крамольні" думки :)), що Ви якимось чином переплутали фото і розмістили світлини з бібліотеки Страгівського монастиря у Празі. Але надалі уважніше придивилася і впевнилася, що це не Прага. Але яка вражаюча схожість! Дуже цікаво!
vasyusha, після цієї подорожі я також почала обожнювати Австрію, я від неї просто такого не очікувала! А стосовно туру, це - найкомфортіший і, мабуть, найбагатший за враженнями та найрізноманітніший з усіх, в яких я була. Отже,
День 5. Зальцкаммерґут - Озерний край (чи радше «Озерний рай»).
Кожен день туру відкривав якісь унікальні сторони Австрії і неповторні й особливі відчуття. Але день 5 не просто вразив, він переніс нас у таку казку, що Відень, здавалось, був у минулому житті!
Почалось усе з Гальштату. З історією більше 4000 років (кажуть, спершу був Гальштат, а потім з’явився Рим) та населенням менше 2000 це містечко нагадує справжній рай: кришталеве озеро в оточенні гір, будинки в квітах та зелені, одна вулиця (а решта, хоч і асфальтовані, але стежки) – тут хочеться зупинитись на кожному кроці і сфотографувати найдрібнішу деталь!
Але яке ж фото передасть усю цю красу!
А ось так у них ростуть плодові дерева. Захотів грушу – витягнув руку з вікна, і не треба нікуди виходити)))
Будинки просто на скелі
Перше, що однозначно вартує зробити у Гальштаті, – заблукати! Знайти шлях назад просто – постійно спускатись донизу.
Місцевий водоспад
В Австрію вартує їхати лише заради цього!
Далі на кораблику прямуємо туди, вгору за хмари…
Тут знаходиться найкрасивіший оглядовий майданчик Альп – П'ять пальців, куди ми піднялись канаткою (а потім ще й ніжками))). Піднімались ось такою штукою (точніше 2 такими):
А це – піша частина шляху. Іноді нас супроводжував туман.
Один з "пальців" – "палець" виступає над горою (близько 500м), а посередині – дірка (хоча провалитись нереально). На інших «пальцях»: рамочка, щоб зробити фото, скляне дно, трамплін і підзорна труба.
А це – довкола нас.
Спустившись на землю, ми відвідали ще 2 міста – курортні Бад-Ішль та Санкт-Ґільґен – обидва надзвичайно мальовничі. Тут просто хочеться спокійно прогулятись, відчути атмосферу безтурботності.
Бад-Ішль, відомий своїми спа.
Ось така у них пошта
Сюди кожного року приїжджав на відпочинок сам імператор, тому і міський «інтер’єр» відповідний.
А ця кав'ярня-кондитерська була заснована ще у 1-ій половині 19 ст. і свої "витвори" постачала імператорові та його двору. Відзначена найвищим знаком якості.
Ми також її "перевірили". Тут можна не лише поласувати солодким, але й добре поїсти (перше, друге, салати). Смачно і порції великі.
Елементи «інтер’єру»
Санкт-Ґільґен, на березі Вольфґанґзее, популярне серед заможних австрійців та німців, які мають тут свої вілли. Тут народилась мати Моцарта.
Ратуша
На ночівлю переїжджаємо у маленьке містечко (так його називають) Фуш-ан-дер-Ґросґлокнерштрасе.
Чисте гірське повітря, довкола ліси, поля і водоспади – тут живемо 3 ночі і усі наступні вилазки проводимо звідси.
Ще один день із циклу "Рай"))). Цього дня ми знову піднімались у хмари, а потім розслаблялись у термах в оточенні Альп із засніженими вершинами.
Отже, льодовик Пастерце – найбільший льодовик Австрії, який розташований біля підніжжя найвищої гори Австрії Ґросґлокнер і який, на жаль, тане з кожним роком. Спускаючись донизу, натрапляємо на таблички, які вказують на рік, в якому льодовик ще знаходився в цій точці. Темп танення – 10 м. на рік – шокує…
По дорозі зупиняємось у кількох місцях, щоб насолодитись красою, що нас оточує, зробити кілька фото на висоті 2,500 м., повернутись на мить у зиму в середині серпня з вітром та снігом.
Ось такі старовинні автомобілі зустрічаємо на шляху:
І сам льодовик...
Виглядає сірим і брудним (це через танення та зсуви каміння), але в розломах можна побачити голубувату кригу. Слизькувато, тому зручне взуття – обов’язкове.
А це – місцеві мешканці.
У другій половині дня вирушаємо у сусіднє місто Капрун до термів Тауерн Спа. Вони розташовані у найбільшому в Європі національному парку Високий Тауерн, мають відкриті і закриті басейни з водою різної температури і мінерального складу. Коло кожного басейну вказаний максимальний час перебування у ньому. Є звичайний відкритий басейн для плавання і ось що можна побачити звідти:
З відчуттям повного релаксу повертаємось у своє "село"...
Signora_L, зі свого досвіду з Артексом можу зазначити, що подорож в будь-яку сторону буде вдалою)))
День 7. Соляні шахти та дегустація пива.
У цей день ще мав бути візит у льодові печери Айсрізенвельт, але прохолодна і дощова погода нам завадила (дорога туди непроста), тому візит відклали до наступного разу))). Натомість поїхали "грітись" у пивоварню і пробувати місцеве пиво. Але до того заїхали у Галляйн, щоб глянути на соляні шахти і почути історію видобутку солі – «білого золота», якою так відома земля Зальцбурґ. Вони, до речі, популярні не лише серед туристів, але й серед місцевих.
Було весело!
Спочатку нам видали "уніформу"
Потім посадили на «поїзд» у вигляді лавочок і пустили у шахти під горою, ось сюди:
Потім ми ще трохи йши пішки
і дійшли до Німеччини! Тоді перейшли кордон …
і далі знову спускались (чи точніше нас спускали) по ось таких дерев'яних рельсах (двіччі):
(фото в напівтемряві виходить так-собі, але в ютубі є короткий ролик про те, як цей процес виглядає, хто планує відвідати це місце, раджу подивитись))): https://www.youtube.com/all_comments?v=xq3MsIdA1do) (кому страшно, можна спуститись звичайними сходами, але раджу спробувати рельси – гарний настрій гарантовано!).
А потім на плоті пливли по підземному озеру в неоновому світлі і під звуки музики.
Протягом цього часу ми гуляли підземними лабіринтами, нам розповідали про історію солі (яку тут добували ще стародавні кельти у 400 р. до н. е.), показували фільм.
На поверхню знову повертались поїздом-лавочкою та ескалатором. Коли знову перетнули кордон з Австрією – не пам'ятаю, здається, не оголошували.
А після соляних шахт було пиво + обід, причому, як виявилось, у найстарішій пивоварні землі Зальцбург (ще з 1475р.) Hofbrau Kaltenhausen, яка постійно експериментує з новими видами пива.
Тут – кілька залів, дуже багато відвідувачів. У них – різні сорти пива, деякі варять лише у той чи інший сезон. Мій вибір – Riesling style (обмежений випуск).
Досить міцне, відчувається смак винограду, подається у бокалі для вина. Я – не пивний гурман, але було смачно.
А ще виявилось, що недавно австрійці «посунули» німців у трійці найбільших споживачів пива (перші - чехи, німці – треті)! Ось так ми допомогли їм піднятись на другу сходинку))).
У цей день знайомимось із землею Тіроль – серцем австрійських Альп і починаємо з міста з населенням близько 400 людей – Раттенберґ.
Візитівка міста – музей ремісничого мистецтва. Вбудований у скелю, датується ще 12 ст.
Єдина «справжня» вулиця Раттенберґа.
Церква Св. Віргілія
Це симпатичне поселення – найменше місто Австрії, яке відоме своїми виробами зі скла (основне джерело доходу).
Як виготовляють такі вироби ми також дізнались у музеї скла під час презентації.
Далі переїжджаємо в Інсбрук – столицю Тіроля, місто, яке не може залишити байдужим: тут історичні та культурні пам'ятки гармонійно поєднані з розкішними пейзажами гір та з веселими пабами.
Хофбурґ
Вежа ратуші, зведена в сер. 15 ст., колись тут була в’язниця. Нагорі – вузенький оглядовий майданчик і захоплюючі краєвиди. Непоганий орієнтир для тих, хто заблукав в місті.
Вулиця Марії-Терези, головна вулиця міста
Собор Св. Якова
Всередині собору Св. Якова, інтер'єр якого вважають одним з найкрасивіших барокових інтер'єрів в Австрії (і мабуть не тільки тут). Тут також знаходиться картина-ікона одного з найшанованіших образів Богородиці – Марія-Помічниця, репродукції якої можна знайти по всьому місту.
Вид на символ Інсбрука – Золотий дах з вежі ратуші.
Вид з ратуші на собор Св. Якова
Після екскурсії містом частина групи поїхали у замок Амбрас, а частина, включаючи мене, залишилась в місті. В моїй програмі наступним пунктом став трамплін Берґізель – гордість Інсбрука, де проходять чемпіонати світу зі стрибків та звідки відкриваються неймовірні краєвиди! Шлях туди зайняв трохи часу (підказка для тих, хто туди вирушить: коли ви починаєте підніматись на гору через кілька метрів підйому перед вами будуть 2 дороги, ідіть вправо, 200 метрів – і ви біля трампліну; я повернула вліво, тому довелось обійти всю гору, вийти на неї, а потім спуститись і підійти до входу на трамплін з іншого боку). Квиток коштує 9Є, при цьому неважливо, чи ви підніматиметесь на ліфті, чи підете сходами. Нагорі – кафе, де можна випити каву чи перекусити, насолоджуючись краєвидами.
Ось такий Інсбрук та околиці можна побачити звідти:
Висота трампліну – 50 м., довжина – 90 м. Коли спортсмени стрибають, перед ними, крім розкішних краєвидів гір довкола, – цвинтар (на наступному фото його видно, якщо збільшити). Архітектори-інженери були з почуттям гумору))).
Кажуть, що звідси видно Італію, тільки з якого боку – не знаю…
Сам трамплін
Вид на базиліку Вільтен
А на завершення цього дня на нас чекав тірольський вечір, де ми змогли відчути справжню тірольську народну культуру – пісні, йодлі, танці, гру на дивних музичних інструментах (наприклад, дзвіночках, які носять їхні щасливі корівки, або схожих на наші трембіти альпійських рогах (alphorn)), і все це під австрійське пиво і вино! Особливого настрою додало те, що зал, крім нас, заповнили різні національності – багато з європейських країн, США, Канади, Латинської Америки, Австралії, країн Азії. Під кінець господарі вітали усіх присутніх знаковими національними піснями чи мелодіями. І надзвичайно приємно було почути від австрійців вітання з Днем Незалежності (а це було 24 серпня) і кілька акордів Червоної Рути!
Інсбрук ближче до вечора
На тірольському вечорі
З гарним настроєм повертаємось у готель!
P.S. Наша «скромна» компанія в Інсбруці у День Незалежності
День 9. Кріммльські водоспади, Ліхтенштейнкламм – природна антистресова терапія.
День розпочався з короткого візиту до Ваттенса, де знаходиться фабрика, музей та магазин Сваровскі.
Щоб не спокушати гаманець та картку, вирішила туди не йти. Поблизу, крім парку і лабіринту, знаходиться супермаркет з кафе, де можна випити каву, а ще можна прогулятись по околиці, зайти у містечко Ваттенс.
Церква Св. Лаврентія поблизу
Далі прямуємо до водоспадів, а за вікнами ...
Кріммльські водоспади: найвищі в Європі (380м.) (5 у світі), складаються з 3 "рівнів" (нам вдалось піднятись до 2), розташовані в заповіднику. Фото зблизька зробити практично нереально, відчуття ніби в душі (з наголосом на 1-ий склад), об'єктив одразу в краплях.
Кажуть, що повітря коло водоспаду насичене негативними іонами, а це стимулює роботу імунної системи. Тут особливо рекомендують перебувати тим, у кого проблеми з дихальною системою, хто страждає від алергій та стресів (у наш час ми усі, мабуть, могли б там жити))).
Після такої терапії та смачного обіду з видом на водоспад – знову розкішні пейзажі, в яких так гармонійно співіснують засніжені вершини і зелені дерева та трава!
Під'їжджаємо до ущелини Ліхтенштейн (Ліхтенштейнкламм), названої так на честь князя, який встановив там доріжку, де ми тепер можемо ходити.
Ущелина надзвичайно вузька і в окремих місцях неба практично не видно. Вона має 4км, але пройтись по доріжці можна лише близько 1км. В кінці шляху є водоспад.
Вздовж шляху чути гуркіт води, іноді проходимо тунелями. Тут відчувається певна містична атмосфера, можливо завдяки легенді про виникнення цієї ущелини, або просто повітря у цьому місці особливе…
Останнім пунктом у цей день стала нічна прогулянка по місту Філлах, сьомому найбільшому місті Австрії неподалік кордону з Італією, який вважають культурним центром землі Каринтія і де ми зупинились на 2 ночі.
Сонний Філлах
Собор Св. Якова
Церква Св. Хреста
Було б непогано краще пізнати це місто, яке існує ще з римських часів, але тоді довелось би пожертвувати Клаґенфуртом та купальнями. Можливо, наступного разу…
День 10. Каринтія: Клаґенфурт, Вертерзее, купальні.
У цей день знайомимось з Каринтією, найпівденнішою і відповідно найтеплішою землею Австрії, де є і гори, і озера, і термальні джерела.
Розпочинаємо зі столиці – міста Клаґенфурт.
За легендою місто було засноване після того, як тут був убитий дракон-монстр, який тероризував місцеве населення. Пам'ятник цій "події" – на центральній площі.
Вежа церкви Св. Егідія
з барочним інтер'єром
і з елементами сучасного мистецтва (скульптура "Ангел").
Ландхаус, резиденція уряду Каритнії
Побратимом Клаґенфурта є наші Чернівці.
Своєрідний пам’ятник чоловікові, який, за ще одною легендою, як покарання за нахабство місцевих мешканців колись затопив місто водою з цієї бочки, так виникло озеро Вертерзее.
Далі під'їжджаємо до озера Вертерзее, де на нас чекає прогулянка на кораблику.
Озеро – найбільше в Каринтії. Вода там настільки чиста, що її можна пити.
Сходимо у містечку Марія Верт, колись це був острів, тепер – півострів, відомий церквою Св. Прима та Феліціана – місце паломнитва та весільних церемоній. Перша задокументована церква на цьому місці з’явилась ще у 875 р.
"Озерна" частина завершується обідом на самому березі озера (в окремих місцях можна ноги опустити у воду) у ресторані неподалік, який славиться рибою.
Ситі і задоволені, повертаємось у Клаґенфурт. А далі – вільний час або екскурсія у Мінімундус. Я обрала перше.
Ближче до вечора повертаємось у Філлах і бажаючі знову можуть розслабитись у термах. Вони містять родон, але його концентрація невелика, тому в них спокійно можна перебувати без обмежеть навіть дітям (так нас запевнив персонал). Тут є відкриті і закриті басейни, гірки (дитячі і дорослі) і мій фаворит – басейн з потужними масажними струменями води. Як каже їхній девіз «Тут розпочинаєьтся життя». Після такого релаксу міцний сон гарантовано!
Наступні 2 дні проводимо в Штирії, землі яблуневих садів, замків та неймовірно смачної олії з гарбузового насіння.
Один з цих днів справедливо присвячений Ґрацу, столиці Штирії, 2-ге найбільше місто Австрії. Після 2-х екскурсій містом, самостійних прогулянок вдень і ввечері, відвідин кафе та магазинів вражає насамперед атмосфера міста: вдень – багатолюдні центральні вулиці, магазини, ввечері вулиці стають напівпорожні, люди переміщаються у численні ресторани та кафе, де можна почути живу музику, а іноді і цілі концерти. Тут дуже комфортно просто бути.
У першій половині дня – оглядова екскурсія у виконанні надзвичайно позитивного гіда Тамари (відчуття таке, ніби ти в театрі, іноді інтерактивному))). Вона провела нас по всіх "важливих" місцях міста.
Собор у Ґраці, датується серединою 15ст., але на цьому місці стояла церква ще задовго до його будівництва.
Всередині
Гвинтові сходи всередині Бурґу (замкового комплексу): готика, куди б ви не пішли - вправо чи вліво - зустрінетесь все одно!
Glockenspiel. Тут можна випити каву і тричі на день подивитись, як з годинника вийдуть танцюючі фігурки чоловіка і жінки.
Цей будинок розташований у Бермудському трикутнику Ґраца – місці, де є безліч кафе та ресторанів, тому тут так легко заблукати))).
А це місце – поруч, тут і ми потім "заблукали".
Як згодом виявилось, "заманило" нас це місце невипадково, окрім того, що тут варять своє пиво (це – найстаріша пивоварня Ґраца) і смачно готують (Ґрац, виявляється ще й кулінарна столиця Австрії), це – ще й улюблене кафе А.Шварценеґґера, який родом з Ґраца.
«Розмальований будинок» (або «настінне тату») – будинок Герцоґсгоф: фрески греко-римських богів. Історичне місце: сюди прибула делегація з Трієсту у кін. 14 ст. просити захисту у Габсбурґів проти Венеції. Так Австрія «опікувалась» Трієстом аж до кінця I Світової війни.
Так виглядає підйом на гору в центрі міста Schlossberg, на якій розташована фортеця. Звідси починався Ґрац, а легенда каже, що гора ця виросла в самому центрі міста «завдяки» чортові, який кинув сюди камінь.
Але практичніше піднятись туди на ліфті.
Уртурм, годинникова вежа на горі. Діаметр циферблатів – 5 м. Ще одна особливість: годинна стрілка довша за хвилинну.
Краєвиди з гори
На останньому фото зліва – Кунстхаус, будинок мистецтв. Створений у 2003, став одним із суперечливих символів міста (за різніми даними входить від 10 до 20 найдивніших будівель світу).
На площі перед ратушею – "вулична" бібліотека – можна взяти книгу і почитати у таких зручних кріслах .
Головна вулиця
Ввечері на нас чекала ще одна екскурсія – двориками Ґраца. Їх, здається, 50 чи більше. Ми, звичайно, не осилили всі, але навіть та частина, яку нам показали, справила неабияке враження. Там стільки історії та історій, що в супроводі безмежно захопленого своєю справою гіда Таїсії просто забуваєш про сьогоднішній день, переносишся туди і відчуваєш себе дійовою особою тих часів.
А розпочинали ми з тунелю під Schlossberg. Його загальна площа – 6,3км., використовувався як бомбосховище.
І дворики…
Дворик семінарії
Дворик Landhaus
І завершився цей день вечірньою прогулянкою Ґрацем.
Ратуша в сутінках
Годинникова вежа на горі Schlossberg.
Кафе у стилі хай-тек Murinsel (Острів на Мурі) (хоч насправді це – човен).
Ґрац, як і Відень, можна відвідувати знову і знову, хоч вони зовсім різні. Ґрац, як на мене, простіший, без «наворотів». Тут є певний дух молодості, можливо завдяки студентам. Плюс оця еклектика стилів створює свій неповторний шарм. Надзвичайно приємне місто!
Учитывая, что на сайте дата поездки уже светится желтым - надеюсь, что желание всех, кто записан, сбудется и мы увидим Австрию. Поэтому еще вопрос к Вячеславу. Скажите, пожалуйста, будет ли возможность желающим при посещении дворца Шенбрунн попасть на «штрудель-шоу» или нужно билеты заказывать заранее.
Да, действительно набор туристов в этот тур идет достаточно активно. Радует то, что ценителей комфортных туров, где подробно осматривается одна страна со всеми ее природными, архитектурными, музыкальными и кулинарными прелестями, становится все больше!
Так как темп этого тура размеренный, то времени в Шенбрунне Вам будет достаточно и для посещения залов дворца, и для посещения «штрудель-шоу». Я сам бывал на этом шоу и получил от него большое удовольствие. Очень познавательно, необычно и вкусно.
P.S.: именно шенбруннские пекари готовили настолько вкусный штрудель, что он стал любимым блюдом императора Франца Иосифа.
Спасибо большое. Мы очень рады, что получится побывать на этом "штрудель-шоу".
Зазвичай, коли ми плануємо відпустку, думаємо про Італію, Іспанію, Францію, Грецію, якусь екзотику. Я все це спробувала, але Австрія стала чи не найбільшим відкриттям. Ця країна однозначно вартує окремої подорожі, а не коротких зупинок на шляху в інші місця. Тут – фантастичні пейзажі гір, озер, лісів, льодовиків, водоспадів, ущелин, яблуневих садів, маленьких містечок і сіл з нереально зеленою травою і яскравими квітами, а ще – Відень, Зальцбурґ, Інсбрук, Ґрац та багато іншого!
І ми ВСЕ це не просто побачили, а й відчули всіма іншими органами))).
Хоч з кінця серпня 2014 р., відколи закінчився тур "Австрія крупним планом", пройшло чимало часу, відчуття все такі ж незабутні, як і відразу після поїздки.
І ось короткий фотозвіт з враженнями, що з того вийшло... Можливо комусь він стане в нагоді при виборі подорожі.
День 1. Переїзд до Відня.
В угорських митних служб була ранкова сієста))), тому ми трохи затримались на кордоні. Але попри це, кілька годин на Будапешт залишилось. Усі вже тут були, тому займались хто чим – купальні, прогулянки, парки, кафе.
А ввечері вже був Відень…
День 2. 1-ий день у Відні: знайомство, історія, архітектура, краєвиди, кухня.
Для мене особливим плюсом цього туру були 2 повних дні і 3 ночі у Відні. Чомусь це місто в турах реально ігнорують - на Париж, Рим, Прагу та інші столиці виділяють значно більше часу. А тут є чим зайнятись.
Volksgarten (Народний сад) на території палацу Хофбурґ
У ньому – безліч троянд, кожен кущ присвячений комусь.
Собор Св. Стефана – символ Відня, одна з найвеличніших готичних будівель Європи, витримав турецькі облоги, Наполеона, бомбардування американців у 2 світовій і артилерію радянської армії, чим зайняв особливе місце в серцях австрійців.
Зсередини…
Вид на Відень з собору, з південного шпилю (343 сходинки)
Ратуша (всередині – симпатичний дворик, можна також прогулятись коридорами будівлі). Перед будівлею – великий екран, у серпні тут проходить фестиваль кіно.
Вотивкірхе – збудована на знак вдячності після невдалого замаху на життя імператора Франца Йосифа, одного з найпопулярніших імператорів Австрії.
Купол церкви Св. Петра (о 15.00 тут можна послухати органні концерти)
У Штадтпарку (міському парку) – «зеленому серці Відня», створеному ще Габсбурґами, фонтан «Дунайська жінка», найстаріший у парку. Парк займає досить велику територію. Тут також можна знайти пам’ятники композиторам Штраусу, Шуберту та ін. Ще тут є квітковий годинник, музичний зал Курсалон, ставки та клумби, ідеальне місце для пікніку..
Перше знайомство з віденськими кафе – Landtmann недалеко від ратуші (фото Google).
Як виявилось, датується ще 19 ст. Популярне серед політиків, митців, діячів у різних галузях, а також улюблене кафе З. Фройда та Ґ. Малєра серед інших. Зручні крісла-дивани, навпроти – парк, тут дуже комфортно. Прийшли сюди на каву та торти/тістечка – «символи» Відня і Австрії. Дуже смачно!
Примітка: Візит у віденське кафе – пункт N2 у будь-якій програмі відвідин Відня (після загального ознайомлення з містом); інакше місто втрачає значну частину свого колориту. Це, напевно, стосується більшості міст, але у Відні ця культура кав’ярень проявляється найяскравіше. Тим більше, що з 2011 року вона внесена до переліку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. До того ж, як кажуть самі австрійці, кава в Австрії – це не лише напій, це – релігія, вони не п’ють каву, вони нею живуть. Просто кави тут не існує – є меланж, капуцинер, айскафе і т.д. А візит в кав’ярню може (чи навіть повинен) затягнутись на години…
У другій половині дня – візит до літньої резиденції Габсбурґів – палац Шенбрунн. Імператор Леопольд розпочав його будівництво і цей палац мав «переплюнути» Версаль, але у Людовіка XІV виявилось більше грошей…
Я не надто люблю різні палаци і замки, але Шенбрунн – знакове місце, тому, як у нас кажуть, якось не пасувало не поїхати туди. Але наш гід Ірина провела таку захоплюючу ексурсію його залами, що навіть мене зачепило (1,440 кімнат! Ми осилили лише маленьку частину).
Примітка: на мою суб’єктивну думку оглядати цей палац без гіда – марна трата часу, тут безліч старовинних позолочених меблів, розкішних гобеленів, картин, посуду і т.д, але все це «неживе», закосніле, і лише у розповіді воно оживає… Це як читати про Вільяма Уоллеса у Вікіпедії і дивитись фільм Мела Ґібсона «Хоробре серце».
Інша справа – прогулянки на території палацу, тут жоден гід не потрібен.
Вид на палац з боку Глорієтти, літнього будиночку, найвищої точки у парковому комплексі Шенбрунна, збудованому на честь перемоги над Прусією.
У Шенбрунн можна поїхати, щоб просто прогулятись по парках, зоопарку, лабіринту, сісти на траву біля Глорієтти (хоч таблички кажуть, що це заборонено, але всі ігнорують цей знак) і насолодитись краєвидами. Щоб оглянути все, одного дня замало.
Сама Глорієтта
Небо у цей день також було особливе …
А на завершення ми потрапили на штрудель-шоу, де розповіли і показали, як правильно готувати штрудель, а потім ще й почастували ним))).
Тісто було таким тонким, що можна прочитати, що під ним написано (фото зроблене з відео, тому не дуже якісне).
Після Шенбрунна був вільний час і ми знову забрели у кафе, цього разу Café Central – класичне віденське кафе з багатою історією, улюблене кафе Троцького. Полюбляли його і Гітлер, і Фройд, і митці, серед яких – О. Кокошка, був тут і Ленін (тут знову Google допоміг).
Цього разу спробувала лише каву, але їхню фірмову – Café Central Kaffee, еспресо з абрикосовим лікером та вершками. Спершу побоювалась, що не сподобається, я – прихильниця традиційної чорної міцної кави без усяких витребеньок. Але кава була чудова, смаку алкоголю не відчувалось взагалі. Рекомендую!
Краєвид на Відень з гори Каленберґ у Віденському лісі (майже 500м над рівнем моря). Крім чудової панорами на місто, тут розташована маленька церква Св. Йосифа, де молився польський король Ян III Собєскі перед походом на турків разом з українськими козаками.
Цей день завершився в одному з хойріґерів – традиційній австрійській винній таверні, де подають місцеве (обов’язково!) молоде вино (heuriger з австр. нім. «цьогорічний») (виявляється, у Відні є виноградники і свої винороби). Але особливістю таких закладів є ще своєрідна філософія Gemütlichkeit – атмосфера гарного настрою, затишку, неметушливості. А ще тут заборонена музика у записі, може бути тільки жива.
Крім вина, ми ще спробували традиційний віденський шніцель та штрудель.
При цьому наш хойріґер виявився не простим ... Саме тут Бетховен писав свою знамениту 9 Симфонію, частина якої – Ода до радості – стала гімном ЄС.
При вході над дверима – традиційна риса – перевернутий кущ, знак того, що заклад відчинений.
Наостанок додам, що філософії Gemütlichkeit ми дотримались повною мірою! Вечір був веселим!
День 3. 2-ий день у Відні: мистецтво.
Розпочався день з відвідин одного з "творінь" художника, архітектора -"еколога" Ф. Гундертвассера, для якого життя, мистецтво, архітектура повинні перебувати в гармонії з природою, наслідувати природу (своєрідний шматочок Барселони у Відні). Він стверджував, що будинок складається не зі стін, а з вікон, і як не існує двох однакових людей, так і не може бути двох однакових вікон. Ось що у нього вийшло:
Його гасло: кожному мешканцю – дерево! Дерева і кущі ростуть просто з вікон!
Цікаво, як мешканцям живеться у таких квартирах (це, до речі, звичайний житловий будинок).
Далі на нас чекали дві екскурсії – по художньо-історичному музею та музичний Відень. Наш гід Ірина знову була на висоті. У музеї (одному з найбагатших в Європі, Габсбурґи були неабиякими колекціонерами) можна провести кілька днів, щоб оглянути все, що там є – колекції з часів стародавнього Єгипту до кінця 18 ст. А від деяких картин, наприклад, Брейґеля чи Арчімбольдо, який малював портрети, що складаються з фруктів, квітів, риб і т.д., взагалі неможливо відірватись!
Музей
П. Брейґель (фото з Google, в музеї фотографувати заборонено):
«Вавилонська вежа»
Шедевр Арчімбольдо
«Літо»
Інтер’єр музею – це ще один витвір мистецтва. Кафе у музеї (надзвичайно смачний торт Моцарт із зеленою фісташковою глазур’ю).
У музейному кварталі: лавочки-дивани в оточенні сучасних та історичних будівель, довкола – кілька музеїв, кафе, люди просто відпочивають. Справа – Музей сучасного мистецтва
Окремим «кулінарно-мистецьким» пунктом у цей день для мене став обід/вечеря в одному з ресторанчиків на Нашмаркт (Naschmarkt) – ринок недалеко від центру, де полюбляють харчуватись місцеві. Дуже колоритне місце, зовсім незвичне для такого консервативного, трохи помпезного Відня. Кажуть, тут віденський педантизм перетинається з ментальністю базару. Крім усіляких яток з фруктами, спеціями, сирами і т.д., тут можна знайти безліч ресторанчиків на будь-який смак – азійські, італійські, грецькі.
Я намагалась знайти щось традиційніше, австрійське. Вийшло не дуже австрійське, більше турецьке – кафе Doan.
Офіціант запропонував їхній фірмовий салат – екзотичний: курка, авокадо і листя салату, ніби нічого особливого, але заправка – це щось неземне! Зроблена на основі олії з гарбузового насіння, але з чимось ще. На запитання що це, вони відповіли, що їхній соус – з секретом. Однозначно вартує скуштувати! Я ледь стрималась, щоб не облизати тарілку!
Ну і який же Відень без концерту класичної музики! Ввечері – візит в Курсалон, тут давав концерти сам Штраус.
А потім – знову гуляємо нічним Віднем. Я дуже люблю нічні міста, у них є особливий шарм. Як сказав хтось з відомих, міста – як коти, виявляють свій характер вночі.
Нічний Відень
Церква Богородиці на Бéрезі (Maria am Gestade) - одна з 3-х найстаріших церков Відня, куди колись приходили молитись рибалки (тут протікав Дунай, поки він не змінив русло), затиснена між будинками і прикрашена багатим мереживним шпилем.
Собор Св. Стефана
Опера
Будинок парламенту, зведений у «грецькому» стилі, попереду – Афіна, богиня мудрості.
Хофбурґ
Нічна ратуша
А зранку ми вже прощались з Віднем…
Жданова, а как там поживает отчет о поездке в Португалию? Австрия, особенно с Артексом :) - это конечно безумно интересно, но почему-то хочется именно Португалии в Вашем исполнении. Зацепила одна фраза о душевности нации и некоторой бытовой неустроенности. Хотелось бы знать где были, что видели?
zhdanova10, Ви абсолютно праві, про Відень можна писати трактати! На жаль, немає часу, та й, мабуть, не варто розкривати все. Цей огляд як аперитив, тому, хто захоче головні страви, доведеться їхати самостійно)))
День 4. Долина Вахау та Зальцбурґ.
Знайомство розпочалось зі старовинного міста Кремс-на-Дунаї. Йому майже 1000 років (за деякими даними – більше). Внесене до переліку ЮНЕСКО. Як і уся долина Вахау, відоме також своїми виноградниками та винами, а ще абрикосовим бренді.
Вхід в місто (Штайнер Тор) (15 ст.)
Головна вулиця, більшість фасадів датуються 16 ст.
У місті
Вид на Дунай
А довкола – виноградники
Далі на черзі Дюрнштайн, надзвичайно колоритне маленьке містечко, перлина Вахау.
Дзвіниця колишнього монастиря августинців – «Голуба церква» – незвичний колір для Австрії; за переказом, білий та голубий колір символізують небо, а золотий та сірий – землю.
А у цій фортеці колись був ув'язнений король Річард Левине Серце (Робін Гуду довелось тоді довго чекати на його повернення))).
Місто, як і вся долина Вахау, відоме сортом винограду та вина Grüner Veltliner, яке нас супроводжувало по всій Австрії))).
В закладах з таким символом можна спробувати місцеве вино, а також лікери, настоянки, шнапси, повидла, що ми успішно зробили (і не тільки тут, думаю, нам дуже добре вдалось відчути Австрію шлунком та печінкою))).
Далі прямуємо до монастиря бенедиктинців у м. Мельк, заснованому ще у 12 ст. Його разом з церквою вважають однією з найкращих барокових будівель у світі.
Надзвичайно приємне місце. Музей у монастирі – не просто історія його розвитку, а певна філософія, дороговказ. Кожен зал в музеї монастиря (їх 11 + Мармуровий зал) присвяченій певній темі – «Слухай серцем», «Стежка в майбутнє», «Цілісна людина» і т.д. Тема останнього залу (мій фаворит) – «Рух – це ознака життя» – підсумована на цій табличці (одна з тез для тих, хто не знає англійської: «Коли я в русі, в дорозі, я постійно досягаю нових берегів, пізнаю світ, інших людей і себе. У мене завжди є нова мета…):
Про щось монахи таки знають…
У Мармуровому залі, розписи на стелі
У монастирі вражають 2 речі – бібліотека, розписи у ній (на жаль, фотографувати не дозволяють, тому фото з Google): тут зберігаються до 80 000 книг, якими монахи дотепер користуються.
та розкішний інтер'єр церкви
Краєвид на місто
Парк біля монастиря
Останнім пунктом у цей день став Зальцбурґ – Рим Півночі, відносно недавнє «надбання» Австрії (з поч. 19 ст.), місто Моцарта, представлене чудовим гідом Аллою (все ж таки, хто б там що не казав, а роль гіда важлива, це – не перший мій візит у це місто, але по справжньому відчути його, перейнятись ним вдалось завдяки їй).
Сад Мірабель (+ палац), вважають шедевром садового дизайну. Заснований князем-архієпископом для своєї коханої.
Вид на фортецю, колишню резиденцію князя-архієпископа, яку нікому не вдалось захопити. Вважають найбільшим збереженим замковим комплексом в центр. Європі.
Вуличка в Старому місті (Getreidegasse). Усі вивіски - з кованого заліза.
А ось так на ній виглядає Макдональдс (справа посередині літера М)
Собор (коріння ще з 755 р.), горів 8 разів, відбудовувався.
Всередині собору (колись тут могли молитись лише привілейовані, простих людей сюди не впускали).
Тут – 5 органів, Моцарт у свій час грав на усіх них, тут же і хрестили його.
Національні костюми у вітрині (коштують недешево), дуже популярні в Австрії. Їх одягають навіть на концерти класичної музики (у Зальцбурзі в цей час проходив відомий фестиваль) як альтернативу вечірній сукні.
Фонтан «Дикий чоловік» (Wilde Mann Brunnen) з гербом Зальцбурґа
Примітка: Зальцбурґ відомий шоколадом Моцарт, але справжній шоколад – у сріблясто-синіх обгортках з кондитерської Fürst, де його дотепер виготовляють вручну. Задоволення дороге (трішки більше 1 євро за штуку), але воно того вартує!
Вечірній Зальцбурґ
Наступного дня ми залишили місто Зальцбурґ, але знайомство із землею Зальцбурґ тільки розпочиналось!
Ой, viana2015, Вы же знаете, когда возвращаешься (да еще после двухнедельного отсутствия), то сразу попадаешь под завалы рабочих и бытовых проблем (((
Только вчера сбросила фотографии с фотоаппарата, планшета и телефона, а их еще надо разобрать... Надеюсь на эти длинные и ненастные выходные )))
Были: Брага, Гимарайнш, Порту, Мадейра, Лиссабон (+ Синтра, Кабо де Рока, Кашкайш)
Svitlana T, із великим задоволенням та дуже уважно слідкую за Вашою оповіддю!!! :))
Тому що Австрія це країна, яку я просто обожнюю, а крім того, давно придивляюся до комплексного грунтовного туру по Австрії. Так що Ваша інформація мене не тільки емоційно втішає, але й є дуже корисною. Тому із зацікавленням чекаю на продовження подорожі!
Дуже вразила бібліотека аббатства Мельк. В перший момент я навіть подумала, вибачте мене за такі "крамольні" думки :)), що Ви якимось чином переплутали фото і розмістили світлини з бібліотеки Страгівського монастиря у Празі. Але надалі уважніше придивилася і впевнилася, що це не Прага. Але яка вражаюча схожість! Дуже цікаво!
Svitlana T, із великим задоволенням та дуже уважно слідкую за Вашою оповіддю!!! :))
Тому що Австрія це країна, яку я просто обожнюю, а крім того, давно придивляюся до комплексного грунтовного туру по Австрії. Так що Ваша інформація мене не тільки емоційно втішає, але й є дуже корисною. Тому із зацікавленням чекаю на продовження подорожі!
Дуже вразила бібліотека аббатства Мельк. В перший момент я навіть подумала, вибачте мене за такі "крамольні" думки :)), що Ви якимось чином переплутали фото і розмістили світлини з бібліотеки Страгівського монастиря у Празі. Але надалі уважніше придивилася і впевнилася, що це не Прага. Але яка вражаюча схожість! Дуже цікаво!
vasyusha, після цієї подорожі я також почала обожнювати Австрію, я від неї просто такого не очікувала! А стосовно туру, це - найкомфортіший і, мабуть, найбагатший за враженнями та найрізноманітніший з усіх, в яких я була. Отже,
День 5. Зальцкаммерґут - Озерний край (чи радше «Озерний рай»).
Кожен день туру відкривав якісь унікальні сторони Австрії і неповторні й особливі відчуття. Але день 5 не просто вразив, він переніс нас у таку казку, що Відень, здавалось, був у минулому житті!
Почалось усе з Гальштату. З історією більше 4000 років (кажуть, спершу був Гальштат, а потім з’явився Рим) та населенням менше 2000 це містечко нагадує справжній рай: кришталеве озеро в оточенні гір, будинки в квітах та зелені, одна вулиця (а решта, хоч і асфальтовані, але стежки) – тут хочеться зупинитись на кожному кроці і сфотографувати найдрібнішу деталь!
Але яке ж фото передасть усю цю красу!
А ось так у них ростуть плодові дерева. Захотів грушу – витягнув руку з вікна, і не треба нікуди виходити)))
Будинки просто на скелі
Перше, що однозначно вартує зробити у Гальштаті, – заблукати! Знайти шлях назад просто – постійно спускатись донизу.
Місцевий водоспад
В Австрію вартує їхати лише заради цього!
Далі на кораблику прямуємо туди, вгору за хмари…
Тут знаходиться найкрасивіший оглядовий майданчик Альп – П'ять пальців, куди ми піднялись канаткою (а потім ще й ніжками))). Піднімались ось такою штукою (точніше 2 такими):
А це – піша частина шляху. Іноді нас супроводжував туман.
Один з "пальців" – "палець" виступає над горою (близько 500м), а посередині – дірка (хоча провалитись нереально). На інших «пальцях»: рамочка, щоб зробити фото, скляне дно, трамплін і підзорна труба.
А це – довкола нас.
Спустившись на землю, ми відвідали ще 2 міста – курортні Бад-Ішль та Санкт-Ґільґен – обидва надзвичайно мальовничі. Тут просто хочеться спокійно прогулятись, відчути атмосферу безтурботності.
Бад-Ішль, відомий своїми спа.
Ось така у них пошта
Сюди кожного року приїжджав на відпочинок сам імператор, тому і міський «інтер’єр» відповідний.
А ця кав'ярня-кондитерська була заснована ще у 1-ій половині 19 ст. і свої "витвори" постачала імператорові та його двору. Відзначена найвищим знаком якості.
Ми також її "перевірили". Тут можна не лише поласувати солодким, але й добре поїсти (перше, друге, салати). Смачно і порції великі.
Елементи «інтер’єру»
Санкт-Ґільґен, на березі Вольфґанґзее, популярне серед заможних австрійців та німців, які мають тут свої вілли. Тут народилась мати Моцарта.
Ратуша
На ночівлю переїжджаємо у маленьке містечко (так його називають) Фуш-ан-дер-Ґросґлокнерштрасе.
Чисте гірське повітря, довкола ліси, поля і водоспади – тут живемо 3 ночі і усі наступні вилазки проводимо звідси.
День 6. Льодовик Пастерце і купальні.
Ще один день із циклу "Рай"))). Цього дня ми знову піднімались у хмари, а потім розслаблялись у термах в оточенні Альп із засніженими вершинами.
Отже, льодовик Пастерце – найбільший льодовик Австрії, який розташований біля підніжжя найвищої гори Австрії Ґросґлокнер і який, на жаль, тане з кожним роком. Спускаючись донизу, натрапляємо на таблички, які вказують на рік, в якому льодовик ще знаходився в цій точці. Темп танення – 10 м. на рік – шокує…
По дорозі зупиняємось у кількох місцях, щоб насолодитись красою, що нас оточує, зробити кілька фото на висоті 2,500 м., повернутись на мить у зиму в середині серпня з вітром та снігом.
Ось такі старовинні автомобілі зустрічаємо на шляху:
І сам льодовик...
Виглядає сірим і брудним (це через танення та зсуви каміння), але в розломах можна побачити голубувату кригу. Слизькувато, тому зручне взуття – обов’язкове.
А це – місцеві мешканці.
У другій половині дня вирушаємо у сусіднє місто Капрун до термів Тауерн Спа. Вони розташовані у найбільшому в Європі національному парку Високий Тауерн, мають відкриті і закриті басейни з водою різної температури і мінерального складу. Коло кожного басейну вказаний максимальний час перебування у ньому. Є звичайний відкритий басейн для плавання і ось що можна побачити звідти:
З відчуттям повного релаксу повертаємось у своє "село"...
Signora_L, зі свого досвіду з Артексом можу зазначити, що подорож в будь-яку сторону буде вдалою)))
День 7. Соляні шахти та дегустація пива.
У цей день ще мав бути візит у льодові печери Айсрізенвельт, але прохолодна і дощова погода нам завадила (дорога туди непроста), тому візит відклали до наступного разу))). Натомість поїхали "грітись" у пивоварню і пробувати місцеве пиво. Але до того заїхали у Галляйн, щоб глянути на соляні шахти і почути історію видобутку солі – «білого золота», якою так відома земля Зальцбурґ. Вони, до речі, популярні не лише серед туристів, але й серед місцевих.
Було весело!
Спочатку нам видали "уніформу"
Потім посадили на «поїзд» у вигляді лавочок і пустили у шахти під горою, ось сюди:
Потім ми ще трохи йши пішки
і дійшли до Німеччини! Тоді перейшли кордон …
і далі знову спускались (чи точніше нас спускали) по ось таких дерев'яних рельсах (двіччі):
(фото в напівтемряві виходить так-собі, але в ютубі є короткий ролик про те, як цей процес виглядає, хто планує відвідати це місце, раджу подивитись))): https://www.youtube.com/all_comments?v=xq3MsIdA1do) (кому страшно, можна спуститись звичайними сходами, але раджу спробувати рельси – гарний настрій гарантовано!).
А потім на плоті пливли по підземному озеру в неоновому світлі і під звуки музики.
Протягом цього часу ми гуляли підземними лабіринтами, нам розповідали про історію солі (яку тут добували ще стародавні кельти у 400 р. до н. е.), показували фільм.
На поверхню знову повертались поїздом-лавочкою та ескалатором. Коли знову перетнули кордон з Австрією – не пам'ятаю, здається, не оголошували.
А після соляних шахт було пиво + обід, причому, як виявилось, у найстарішій пивоварні землі Зальцбург (ще з 1475р.) Hofbrau Kaltenhausen, яка постійно експериментує з новими видами пива.
Тут – кілька залів, дуже багато відвідувачів. У них – різні сорти пива, деякі варять лише у той чи інший сезон. Мій вибір – Riesling style (обмежений випуск).
Досить міцне, відчувається смак винограду, подається у бокалі для вина. Я – не пивний гурман, але було смачно.
А ще виявилось, що недавно австрійці «посунули» німців у трійці найбільших споживачів пива (перші - чехи, німці – треті)! Ось так ми допомогли їм піднятись на другу сходинку))).
День 8. Тіроль.
У цей день знайомимось із землею Тіроль – серцем австрійських Альп і починаємо з міста з населенням близько 400 людей – Раттенберґ.
Візитівка міста – музей ремісничого мистецтва. Вбудований у скелю, датується ще 12 ст.
Єдина «справжня» вулиця Раттенберґа.
Церква Св. Віргілія
Це симпатичне поселення – найменше місто Австрії, яке відоме своїми виробами зі скла (основне джерело доходу).
Як виготовляють такі вироби ми також дізнались у музеї скла під час презентації.
Далі переїжджаємо в Інсбрук – столицю Тіроля, місто, яке не може залишити байдужим: тут історичні та культурні пам'ятки гармонійно поєднані з розкішними пейзажами гір та з веселими пабами.
Хофбурґ
Вежа ратуші, зведена в сер. 15 ст., колись тут була в’язниця. Нагорі – вузенький оглядовий майданчик і захоплюючі краєвиди. Непоганий орієнтир для тих, хто заблукав в місті.
Вулиця Марії-Терези, головна вулиця міста
Собор Св. Якова
Всередині собору Св. Якова, інтер'єр якого вважають одним з найкрасивіших барокових інтер'єрів в Австрії (і мабуть не тільки тут). Тут також знаходиться картина-ікона одного з найшанованіших образів Богородиці – Марія-Помічниця, репродукції якої можна знайти по всьому місту.
Вид на символ Інсбрука – Золотий дах з вежі ратуші.
Вид з ратуші на собор Св. Якова
Після екскурсії містом частина групи поїхали у замок Амбрас, а частина, включаючи мене, залишилась в місті. В моїй програмі наступним пунктом став трамплін Берґізель – гордість Інсбрука, де проходять чемпіонати світу зі стрибків та звідки відкриваються неймовірні краєвиди! Шлях туди зайняв трохи часу (підказка для тих, хто туди вирушить: коли ви починаєте підніматись на гору через кілька метрів підйому перед вами будуть 2 дороги, ідіть вправо, 200 метрів – і ви біля трампліну; я повернула вліво, тому довелось обійти всю гору, вийти на неї, а потім спуститись і підійти до входу на трамплін з іншого боку). Квиток коштує 9Є, при цьому неважливо, чи ви підніматиметесь на ліфті, чи підете сходами. Нагорі – кафе, де можна випити каву чи перекусити, насолоджуючись краєвидами.
Ось такий Інсбрук та околиці можна побачити звідти:
Висота трампліну – 50 м., довжина – 90 м. Коли спортсмени стрибають, перед ними, крім розкішних краєвидів гір довкола, – цвинтар (на наступному фото його видно, якщо збільшити). Архітектори-інженери були з почуттям гумору))).
Кажуть, що звідси видно Італію, тільки з якого боку – не знаю…
Сам трамплін
Вид на базиліку Вільтен
А на завершення цього дня на нас чекав тірольський вечір, де ми змогли відчути справжню тірольську народну культуру – пісні, йодлі, танці, гру на дивних музичних інструментах (наприклад, дзвіночках, які носять їхні щасливі корівки, або схожих на наші трембіти альпійських рогах (alphorn)), і все це під австрійське пиво і вино! Особливого настрою додало те, що зал, крім нас, заповнили різні національності – багато з європейських країн, США, Канади, Латинської Америки, Австралії, країн Азії. Під кінець господарі вітали усіх присутніх знаковими національними піснями чи мелодіями. І надзвичайно приємно було почути від австрійців вітання з Днем Незалежності (а це було 24 серпня) і кілька акордів Червоної Рути!
Інсбрук ближче до вечора
На тірольському вечорі
З гарним настроєм повертаємось у готель!
P.S. Наша «скромна» компанія в Інсбруці у День Незалежності
SvitlanaT, читаю Вашу оповідь и в черговий раз переконуюсь, що Австрія чудова, захоплююча, різнопланова, а завдяки цьому ще більш вражаюча країна!
Щиро Вам заздрю і чекаю на продовження! ;))
День 9. Кріммльські водоспади, Ліхтенштейнкламм – природна антистресова терапія.
День розпочався з короткого візиту до Ваттенса, де знаходиться фабрика, музей та магазин Сваровскі.
Щоб не спокушати гаманець та картку, вирішила туди не йти. Поблизу, крім парку і лабіринту, знаходиться супермаркет з кафе, де можна випити каву, а ще можна прогулятись по околиці, зайти у містечко Ваттенс.
Церква Св. Лаврентія поблизу
Далі прямуємо до водоспадів, а за вікнами ...
Кріммльські водоспади: найвищі в Європі (380м.) (5 у світі), складаються з 3 "рівнів" (нам вдалось піднятись до 2), розташовані в заповіднику. Фото зблизька зробити практично нереально, відчуття ніби в душі (з наголосом на 1-ий склад), об'єктив одразу в краплях.
Кажуть, що повітря коло водоспаду насичене негативними іонами, а це стимулює роботу імунної системи. Тут особливо рекомендують перебувати тим, у кого проблеми з дихальною системою, хто страждає від алергій та стресів (у наш час ми усі, мабуть, могли б там жити))).
Після такої терапії та смачного обіду з видом на водоспад – знову розкішні пейзажі, в яких так гармонійно співіснують засніжені вершини і зелені дерева та трава!
Під'їжджаємо до ущелини Ліхтенштейн (Ліхтенштейнкламм), названої так на честь князя, який встановив там доріжку, де ми тепер можемо ходити.
Ущелина надзвичайно вузька і в окремих місцях неба практично не видно. Вона має 4км, але пройтись по доріжці можна лише близько 1км. В кінці шляху є водоспад.
Вздовж шляху чути гуркіт води, іноді проходимо тунелями. Тут відчувається певна містична атмосфера, можливо завдяки легенді про виникнення цієї ущелини, або просто повітря у цьому місці особливе…
Останнім пунктом у цей день стала нічна прогулянка по місту Філлах, сьомому найбільшому місті Австрії неподалік кордону з Італією, який вважають культурним центром землі Каринтія і де ми зупинились на 2 ночі.
Сонний Філлах
Собор Св. Якова
Церква Св. Хреста
Було б непогано краще пізнати це місто, яке існує ще з римських часів, але тоді довелось би пожертвувати Клаґенфуртом та купальнями. Можливо, наступного разу…
День 10. Каринтія: Клаґенфурт, Вертерзее, купальні.
У цей день знайомимось з Каринтією, найпівденнішою і відповідно найтеплішою землею Австрії, де є і гори, і озера, і термальні джерела.
Розпочинаємо зі столиці – міста Клаґенфурт.
За легендою місто було засноване після того, як тут був убитий дракон-монстр, який тероризував місцеве населення. Пам'ятник цій "події" – на центральній площі.
Вежа церкви Св. Егідія
з барочним інтер'єром
і з елементами сучасного мистецтва (скульптура "Ангел").
Ландхаус, резиденція уряду Каритнії
Побратимом Клаґенфурта є наші Чернівці.
Своєрідний пам’ятник чоловікові, який, за ще одною легендою, як покарання за нахабство місцевих мешканців колись затопив місто водою з цієї бочки, так виникло озеро Вертерзее.
Далі під'їжджаємо до озера Вертерзее, де на нас чекає прогулянка на кораблику.
Озеро – найбільше в Каринтії. Вода там настільки чиста, що її можна пити.
Сходимо у містечку Марія Верт, колись це був острів, тепер – півострів, відомий церквою Св. Прима та Феліціана – місце паломнитва та весільних церемоній. Перша задокументована церква на цьому місці з’явилась ще у 875 р.
"Озерна" частина завершується обідом на самому березі озера (в окремих місцях можна ноги опустити у воду) у ресторані неподалік, який славиться рибою.
Ситі і задоволені, повертаємось у Клаґенфурт. А далі – вільний час або екскурсія у Мінімундус. Я обрала перше.
Ближче до вечора повертаємось у Філлах і бажаючі знову можуть розслабитись у термах. Вони містять родон, але його концентрація невелика, тому в них спокійно можна перебувати без обмежеть навіть дітям (так нас запевнив персонал). Тут є відкриті і закриті басейни, гірки (дитячі і дорослі) і мій фаворит – басейн з потужними масажними струменями води. Як каже їхній девіз «Тут розпочинаєьтся життя». Після такого релаксу міцний сон гарантовано!
День 11. Ґрац.
Наступні 2 дні проводимо в Штирії, землі яблуневих садів, замків та неймовірно смачної олії з гарбузового насіння.
Один з цих днів справедливо присвячений Ґрацу, столиці Штирії, 2-ге найбільше місто Австрії. Після 2-х екскурсій містом, самостійних прогулянок вдень і ввечері, відвідин кафе та магазинів вражає насамперед атмосфера міста: вдень – багатолюдні центральні вулиці, магазини, ввечері вулиці стають напівпорожні, люди переміщаються у численні ресторани та кафе, де можна почути живу музику, а іноді і цілі концерти. Тут дуже комфортно просто бути.
У першій половині дня – оглядова екскурсія у виконанні надзвичайно позитивного гіда Тамари (відчуття таке, ніби ти в театрі, іноді інтерактивному))). Вона провела нас по всіх "важливих" місцях міста.
Собор у Ґраці, датується серединою 15ст., але на цьому місці стояла церква ще задовго до його будівництва.
Всередині
Гвинтові сходи всередині Бурґу (замкового комплексу): готика, куди б ви не пішли - вправо чи вліво - зустрінетесь все одно!
Glockenspiel. Тут можна випити каву і тричі на день подивитись, як з годинника вийдуть танцюючі фігурки чоловіка і жінки.
Цей будинок розташований у Бермудському трикутнику Ґраца – місці, де є безліч кафе та ресторанів, тому тут так легко заблукати))).
А це місце – поруч, тут і ми потім "заблукали".
Як згодом виявилось, "заманило" нас це місце невипадково, окрім того, що тут варять своє пиво (це – найстаріша пивоварня Ґраца) і смачно готують (Ґрац, виявляється ще й кулінарна столиця Австрії), це – ще й улюблене кафе А.Шварценеґґера, який родом з Ґраца.
«Розмальований будинок» (або «настінне тату») – будинок Герцоґсгоф: фрески греко-римських богів. Історичне місце: сюди прибула делегація з Трієсту у кін. 14 ст. просити захисту у Габсбурґів проти Венеції. Так Австрія «опікувалась» Трієстом аж до кінця I Світової війни.
Так виглядає підйом на гору в центрі міста Schlossberg, на якій розташована фортеця. Звідси починався Ґрац, а легенда каже, що гора ця виросла в самому центрі міста «завдяки» чортові, який кинув сюди камінь.
Але практичніше піднятись туди на ліфті.
Уртурм, годинникова вежа на горі. Діаметр циферблатів – 5 м. Ще одна особливість: годинна стрілка довша за хвилинну.
Краєвиди з гори
На останньому фото зліва – Кунстхаус, будинок мистецтв. Створений у 2003, став одним із суперечливих символів міста (за різніми даними входить від 10 до 20 найдивніших будівель світу).
На площі перед ратушею – "вулична" бібліотека – можна взяти книгу і почитати у таких зручних кріслах .
Головна вулиця
Ввечері на нас чекала ще одна екскурсія – двориками Ґраца. Їх, здається, 50 чи більше. Ми, звичайно, не осилили всі, але навіть та частина, яку нам показали, справила неабияке враження. Там стільки історії та історій, що в супроводі безмежно захопленого своєю справою гіда Таїсії просто забуваєш про сьогоднішній день, переносишся туди і відчуваєш себе дійовою особою тих часів.
А розпочинали ми з тунелю під Schlossberg. Його загальна площа – 6,3км., використовувався як бомбосховище.
І дворики…
Дворик семінарії
Дворик Landhaus
І завершився цей день вечірньою прогулянкою Ґрацем.
Ратуша в сутінках
Годинникова вежа на горі Schlossberg.
Кафе у стилі хай-тек Murinsel (Острів на Мурі) (хоч насправді це – човен).
Ґрац, як і Відень, можна відвідувати знову і знову, хоч вони зовсім різні. Ґрац, як на мене, простіший, без «наворотів». Тут є певний дух молодості, можливо завдяки студентам. Плюс оця еклектика стилів створює свій неповторний шарм. Надзвичайно приємне місто!