Найщиріші вітання всім небайдужим до цього чудового клаптика землі серед Індійського океану – Шрі Ланки! Відразу зауважу, що ми з дружиною не розбещені «олінклюзівами» Єгипту та Туреччини, а усі відпустки гріли боки на піску та гальці Чорноморського узбережжя під надокучливі викрики торгашів: «креветки-мидии-рапаны, сладкая медовая пахлава…», тому на роль експертів не претендуємо, але якщо комусь буде цікава думка пересічного туриста, тоді прошу… Аналіз витрат на минулорічний відпочинок з сім’єю «під Одесою» призвів до висновку: досить піднімати економіку країни (радше окремих її жадібних та ненаситних «бізнесюків») за рахунок власного гаманця! І ми вирішили влаштувати собі зимовий пляжний відпочинок на більш тепліших та південніших узбережжях. Із варіантів розглядались: Єгипет (куди ж без нього), Індія, Таїланд та Шрі Ланка. Нестабільна політична ситуація на Близькому сході поставила хрест на наших сподіваннях побачити найближчим часом чахлого «кемела» з бедуїном на фоні пірамід та на можливості відвідати Єрусалим. Індія і Тай відпали якось самі по собі. Зупинили свій вибір на Цейлоні, про що, до речі ані трішечки не пошкодували. Отож: квитки, ваучери, страховки, Бориспіль, злі працівники рідної «таможні», затримані на півтори години рейси Флай Дубай, майже 10-годинний переліт з пересадкою без «шарової» їжі, води та забороною цигарок… І от нарешті Коломбо! Відірвана ручка на валізі, чимала дорожня сумка ретельно утрамбована працівниками аеропортів до розмірів ручної поклажі, 70 «американських гривень» за візи, штампи у паспортах… «Аюбован» (традиційне сингальське привітання), Шрі Ланка! Як і усі «просунуті» туристи міняємо гроші в аеропорту уже біля самого виходу (курс – 124,36 рупій (далі – просто р.) за 1 дол.), купуємо картку місцевого мобільного оператора «Mobitel» за 1000р. (850р. падає на рахунок). До речі хвилина розмови з рідним Київстаром близько 2 грн. на наші гроші, а не 1,25 грн. як писали у форумах. Можливо у іншого оператора «Dialog» і дешевше – не знаю. Білозубий сингал з табличкою з назвою нашого туроператора люб’язно запрошує приєднатись до чималої групи таких же як і ми «бледнолицых» та знесилених туристів. Виходимо усією юрбою з приміщення аеропорту ліворуч і попадаємо у зовсім інший світ: тепле, в міру вологе повітря, нові звуки, нові запахи, нові птахи та рослини…Караван із нав’ючених, стомлених, але не зломлених туристів, що прямує до автобусів для подальшого трансферу. Допоки триває розподіл між автобусами та погрузочно-посадочна метушня, встигаю перекурити. Доки курив, місцеві двічі стріляли цигарки. Одного пригостив, іншого послав. Обидва пішли начебто вдоволені. Беззубому ланкійцю у білій сорочці та піджаку, який намагався допомогти погрузитись у автобус, вимагаючи за це 1000 р., також нічого не обломилось. Нарешті рушили. Під звуки дискотечних хітів 70-80-х милуємось краєвидами околиць Коломбо. Утрамбовані до стану кільки пасажирами рейсові автобуси із відкритими дверцятами злегка приторможують біля імпровізованих зупинок, щоб забезпечити пасажирообмін, при цьому майже всі періодично тиснуть на клаксони. Лівосторонній рух, метушливі тук-туки, на вулицях жінки у сарі та чоловіки у спідницях (саронгах), пальми з кокосами, банани, нетрі та якийсь суцільний базар – ось вона - азійська екзотика! Більше двох годин їхали цими міськими джунглями до в’їзду на автобан Коломбо – Галле (для цікавих проїзд – 400 р., дозволена швидкість 100 км./год., а відстань, здається, 116,5км.). На вимогу туристів робимо зупинку біля якогось досить цивілізованого торгового центру. Там нашвидкуруч випиваємо по філіжанці кави, поповнюємо запаси води і далі в дорогу. Живописна флора вкотре переконує про правильний вибір місця відпочинку - Цейлон! Із представників місцевої фауни була замічена пара павичів обабіч дороги та «праздношатающиеся» корови. І от на світлофорі біля повороту на Когаллу ми вперше побачили те, заради чого пролетіли майже 7000 км. – його величність Індійський океан!!! Ще хвилин 20 маневрування між наглими, але не дуже розторопними тук-туками і ми на місці – готель Club Koggala Village (далі – ККВ). На рецепшині привітна молода сингалка у сарі просить нас заповнити якісь папірці, тим часом бармен пригощає фрешем, а в якихось 20-30 метрах від нас шумить океан… Презентуємо люб’язній дамі ручку з логотипом якогось вітчизняного ТОВ…Лтд., що завалялась із якихось минулорічних перемовин із тим же таки ТОВ та тонко натякаємо, що «ві вонт оушен в’ю». Дама із посмішкою запевняє, що буде вам «і оушен і в’ю». Хвилин за 15, уладнавши усі формальності, ми з ключем у руках гордо прямуємо за молодим хлопчиною (знову ж таки у спідниці), який тягне наші валізи до запропонованого номера на 2 поверсі основного корпусу. Відразу ж зауважу, що із номерів на 2-му поверсі океану практично не видно, тому замкнувши речі у номері, ми із хлопчиною, який нас супроводжував, повертаємось на рецепшин та знову пристаємо до дамочки: давай нам «оушен в’ю», бо басейн «в’ю» нам не подобається, і взагалі ми б не заперечували переселитись у бунгало. Вона нам чемно повідомила, що проживання у бунгало коштує дорожче (на 15 дол. за добу). Наші намагання збити ціну не мали успіху, і тому ми погодились подивитись номер на 3-му поверсі, який нас повністю влаштував, причому без додаткових витрат, якщо не враховувати презентованої ручки і шоколадки, яку ми потім їй віднесли, та якихось рупій хлопчині, що допомагав тягати наші речі туди-сюди. Щодо номера: було вже багато разів написано і про бетонні, величезного розміру ліжка, і досить велику лоджію, і слабенький напір води у душі…, тому не буду на цьому зупинятись. Був у номері невеличкий холодильник, телевізор, який нами вмикався лише 1 раз просто для перевірки його дієздатності, кондиціонер та вентилятор на стелі, зручні дерев’яні меблі, а головне - вид на океан, басейн і пальми «ліпота-а» - ось воно наше помешкання на найближчі 10 днів! Тепер власне щодо самого готелю: Персонал: Завжди привітний, але інколи трішечки лінивий. У кожної категорії персоналу своя уніформа: жінки на рецепшині у однакових сарі, чоловіки – у темних штанях та білій сорочці, прибиральники – у однакових спідницях, охоронці – у формі на кшталт військової, а технічний персонал у темних робах. Прибиральник, якого ми між собою охрестили «Зубастик» завжди крутив якісь фігурки на ліжку та приємно посміхався при зустрічі, намагаючись порадувати нас якоюсь російською фразою на кшталт «как д’єла, здравствуйте, прів’єт…». Зазвичай залишали 40 р. та пару цукерок, але і без залишених подарунків посмішка при зустрічі була не менш білозуба, а ліжко прикрашали живі квіти та усілякі фігурки. У нашому номері якось зламався був кондиціонер. Наші сигнали про даний казус були почуті тільки на третій день, і це при тому, що говорили спочатку «Зубастику», а потім двічі на рецепшин. Пішли якось подивитись на бунгало (у які нам пропонували на рецепшині переїхати за 15 дол. на добу). Підійшли до якогось мабуть менеджера (у штанях (не у спідниці) та білій сорочці) і попросили показати номер. Він люб’язно показав бунгало і каже: «20 долл. за добу і можете переїхати.» Ми йому: «На рецепшині ж казали 15», а він сміється і каже: «Іц май литл бізнес» - отакі вони ланкійці. Трішечки почав був діставати один охоронець, якого я якось пригостив цигаркою, то він почав мене переслідувати: іду…нікого не чіпаю, раптом із-за рогу він з вишкіреними зубами: «Хай, містер, або сер» і давай усілякими жестами та мімікою показувати, що вуха уже розпухли до розміру дебелого вареника з сиром і якщо я не дам йому цигарки, то він «відкинеться» тут же на місці у жахливих конвульсіях, а гірка доля його осиротілих діточок буде на моєму сумлінні! Щоправда, опісля таких пригощань ми могли залишати свої речі біля лежаків (і робили це!), вештатись у своїх справах, і цей сер’юріті безвідлучно стояв на їх варті (щоправда, за додаткову цигарку потім). Неприємне враження залишилось і від спілкування з гідом Іриною. Нам навіть забули повідомити про зустріч у день приїзду, а усі організаційні питання доводилось вирішувати самотужки. Але були і приємні несподіванки. Ми з дружиною полюбляли ранесенько поплавати у басейні. І от одного разу, доки ми хлюпались, двоє хлопців із персоналу у якихось темних робах зривали кокоси із пальм біля басейну. Коли ми, наплававшись, прямували у номер один із них підійшов і пригостив нас кокосом. На наше логічне запитання «хав мач?» він відповів що нічого не треба, бо це презент. А в цілому персонал (як і ланкійці загалом) дуже привітний, в міру нав’язливий та люб’язний. Харчування: Ми брали тур із сніданками та вечерями. Асортимент страв достатній, щоб наїстися. Особливо порадували фрукти, соки, супчики, омлети, десерти. За всі 10 днів мій «гастрит зі стажем» жодного разу не дав про себе знати, хоча я інколи і дозволяв собі скуштувати досить пікантні та гострі страви. Щоправда діставали наглі ворони на відкритій терасі, які (мабуть із міркувань турботи про наші фігури) наполегливо та завзято крали залишену без нагляду їжу. Обідали зазвичай фруктами, креветками, які заказували у бічбоїв або у невеличкому кафе-ресторані з непоганим асортиментом морепродуктів, приємними цінами та смачною кухнею відразу за «Коггала біч» (із прапорами різних країн, у т.ч. Українським!!!). До речі, самі смачні креветки були у бічбоя з дивним для нас ім’ям Баба з наголосом на другій літері «а». У однієї пари вийшов невеличкий анекдотичний випадок із цим бічбоєм: дружина виявила у чоловіка в телефонній книзі абонента Баба із ланкійським номером телефону. Розлючена жінка із криками: «Ти вже і тут собі бабу знайшов!!!» вчинила ретельний допит підозрюваного. Ситуація звичайно прояснилася, але такий факт мав місце. Ми постарались перепробувати всі екзотичні фрукти, які там вирощують. Скуштували навіть соусеп, дуріан (можна їсти) та плід хлібного дерева (можна покуштувати щойно розрізаний, а вже через якихось пів години він починає смердіти гірше ніж дуріан – нам не сподобалось). Дуже сподобались ананаси, манго, папайя, рамбутан…. Багато фруктів привезли із собою додому (у багажі!). В аеропорту ніхто нічого не перевіряв. Головне, щоб у ручній поклажі не було фруктів, а в багаж - можна. Пляж, океан: Океан неможливо описати словами. Його треба побачити і відчути, щоб зрозуміти всю цю велич і красоту!!! Пляж біля готелю також чудовий: великий, досить чистий, мало народу. Навпроти головного корпусу ККВ немає нормального виходу на пляж, і тінисту місцину там знайти проблематично, а зі сторони готелю Фортесс починається кораловий риф, тому ми зазвичай загорали під пальмами біля перших бунгало Коггала біч (далі – КБ) там же і купались. Якщо хотілось поплавати у спокійній воді, то ходили в лагуну біля Фортесса, але інколи там бувало багато місцевих, які нас відверто розглядали, а бути предметом прискіпливої уваги не дуже приємно. Зате біля лагуни є можливість познайомитись із морською фауною Індійського океану: безліч яскравих і строкатих рибок та крабів, бачили навіть чималу мурену. Один раз з’їздили в Унаватуну. Чудова лагуна зі спокійним океаном, де можна досхочу поплавати (до речі там дуже стрімко починається глибина – якихось пару метрів і вже дна не відчуваєш). Після майже безлюдного пляжу Коггали Унаватуна нам видалася схожою на Ялтинську набережну у серпні - безліч якихось дайвінг-центрів, хостелів, кафешок, пляжних торговців та відпочивальників. Бічбої: Біля готелю на пляжі постійно тусується 5-10 місцевих, які називають себе бічбоями. На територію готелю вони не заходять – їм заборонено. Самі відомі із них: Джамінго, Чінтака, Баба… Джамінго добре розмовляє по-російськи, але наглий та не надійний. Ми з ним не спілкувалися, але судячи із відгуків відпочивальників, які заказували у нього екскурсії, не варто з ним мати справу – гроші бере чималі, але із обіцяних відвідин пам’яток та визначних місць чітко дотримується тільки маршруту по «прикормлених» крамничках та ресторанчиках. Баба самотужки вивчає російську мову, можна у нього заказати смачні креветки, але знайомі, які заказували у нього поїздку у джунглі та на водоспади, залишились невдоволені. Ми ж, начитавшись відгуків в Інтернеті, спілкувались з Чінтакою – приємним молодим хлопцем з непоганою російською (навіть читає по-російськи!) та власним тук-туком. Хоча «жучара» він той ще і я інколи називав його «Чортяка», проте досить відповідальний та порядний, дотримувався усіх своїх обіцянок (щоправда інколи із запізненнями, оскільки дуже поважає українську горілку), але справу з ним мати можна. Ми їздили з ним в Галле, Унаватуну, він організовував нам поїздку в Сігірію та Дамбуллу, міняли у нього нашу горілку на їхній червоний ром «Calipso»… Варто зазначити, що нас (іноземних туристів) бічбої розподіляють між собою без нашої на те згоди. Так, коли ми захотіли поїсти креветок та підійшли до Баби, то він нам відмовив: «Ти друг Чінтаки, а у мене маленькі діти і мені не потрібно проблем з ним». Так що, панове, Ланкійська пляжна мафія таки існує!!! Поїздки та екскурсії: Як я уже і говорив, Ланкійське сонце хоч і приємне та на перший погляд лагідне, проте дуже підступне (потрібен крем від засмаги, причому зі стартом від 30). І щоб до кінця відпочинку не перетворитись на дві шкварки, ми намагались чергувати пляжний відпочинок з поїздками та екскурсіями, тим паче, що подивитись на Цейлоні є на що! Ми люди легкі на підйом та цікаві до усього нового та екзотичного, тому – уперед до нових вражень! Поїздка в Галле: Їздили на тук-туці з Чінтакою. По дорозі заїхали в сад спецій (фактично приватний будинок з невеличкою присадибною ділянкою, густо засадженою усілякими екзотичними рослинами на березі озера Коггала). Екскурсія зводилась до того, що екскурсовод тикав пальцем на рослину і на ломаній англійській коментував: манго, бананас… А коли зайшли у хащі якихось папай, то він почав плакатись, що грошей за ці екскурсії йому майже не платять, а сім’ю кормити треба. Від вдячних Українських екскурсантів, тобто від нас, отримав за свої зусилля 100 р., чому був неймовірно радий. Потім нас завели у якусь кімнатку із дерев’яними лавками та купою якихось баночок на столах, де нам запропонували чай, від якого ми відмовились, і почали презентацію своєї продукції: ефірні масла, креми тощо. Ми обломали цього доморощеного марчендайзера заявою, що нас абсолютно не цікавлять усілякі креми, які позбавлять нас геть від усіх болячок. Вибрали із запропонованого каталогу якісь ефірні масла, корицю і ще якогось краму, подарували чергову ручку, за що отримали бонус у вигляді безкоштовних «вонючих паличок», привітно попрощались і поїхали далі. По дорозі побачили дикого мангуста, який ліниво та не дуже лякливо переходив дорогу, ледь не втрапивши під колеса нашого тук-тука. Наступна зупинка була на сувенірній фабриці дерев’яних виробів. Фабрикою виявився теж приватний будинок із столярною майстернею та демонстраційно-торгівельною залою у вигляді кімнати, заваленої усілякими дерев’яними фігурками. Прикупивши пару дерев’яних дрібничок на сувеніри (до речі, як потім з’ясувалося не за самою низькою ціною) ми рушили уже безпосередньо в Галле. У місті подивились їх знаменитий Голландський форт. Сама фортеця не вразила. Як на мене, то в Україні є не менш вражаючі витвори фортифікаційного мистецтва: Генуезька фортеця, Акерман у Білгороді-Дністровському, Кам’янець-Подільська фортеця… Хоча краєвиди із цієї фортеці відкриваються вражаючі. На території фортеці побачили заклинателя змій – бомжуватого вигляду чоловік, що розмахував якоюсь сопілкою перед двома граційними кобрами. Я звичайно не втримався, щоб не зробити пару знімків цього видовища. У якості винагороди за таке шоу заклинателю було запропоновано 100р., від яких він навідріз відмовився, запевняючи нас що це його робота і коштує це видовище 500р. Біла шкіра та «Nikon» на шиї мабуть вознесли мене в його очах в ранг як мінімум якогось олігарха. На мої «чемні» зауваження: «А не пішов би ти …?» адекватної реакції не послідувало. І він з цими кобрами попхався за нами, бубнячи при цьому «Іц май ворк! Гів мі 500р.». Щоб якось позбутися цього надокучливого «шоумена» було вирішено збільшити його гонорар до 200р. Він з явною неохотою взяв ці гроші та повернувся невдоволений на своє «робоче місце» у пошуках нових необачливих жертв. Потім ми відвідали ювелірний магазин «Douglas & Sons». Заворожуючої краси блакитні та зіркові сапфіри мабуть нікого не залишать байдужими. Окремий респект дуже чемному і уважному російськомовному продавцю Аміну. Поїздка в Матару та Дондру: Надивившись на майстерність кермувальників місцевих автобусів, ми вирішили також долучитись до цього екстриму та отримати свою порцію адреналіну, з’їздивши на самий південь острова на громадському транспорті. Отож, помах руки - і ми вскакуємо у перший же автобус до Матари. Тверді, дерев’яні сидіння, під стелею через весь салон протягнутий якийсь дріт, приєднаний до дзвіночка біля водія, і за той дріт хтось періодично смикає, повідомляючи про своє бажання вийти. Не автобус - шедевр Азійського автопрому часів Хрущовської відлиги. По салону, спритно маневруючи між пасажирами та сидіннями, ходить кондуктор. Вартість квитка до Матари, здається 48р. Даємо 100р. за двох, кондуктор довго пояснює англійською, що 4р. решти у нього немає, ми заспокоюємо його що «ноу проблем, іц ол райт» - всі вдоволені, їдемо та милуємося краєвидами. Оскільки решта пасажирів місцеві, то ми відразу ж стаємо об’єктами прискіпливої уваги (особливо дітей), які нас безсоромно розглядають та тицяють на нас пальцями. Трішечки адаптувавшись до ролі «живих експонатів антропологічного музею», посміхаємося у відповідь та намагаємось зосередитись на калейдоскопі пейзажів за вікном: нетрі ще й досі не відбудовані після останнього цунамі, кокосові та бананові сади, Буддистські храми та ступи, школярі у однакових білосніжних формах, слоненя, що ліниво плететься узбіччям, не слухаючись такого ж молодого погонича… Дорога до Матари (40-45км.) займає трохи більше години. На вокзалі розторопні тук-тукери пропонують за 700р. відвезти нас у Дондру, де розташована сама південна частина Цейлону та самий південний маяк острова. Відмовляємось від їх послуг та сідаємо в черговий рейсовий автобус до Дондри (близько 5км). Кілька хвилин у переповненому автобусі - і ось ми виходимо на зупинці біля величезного Буддистського храму помаранчевого кольору з такою ж величною статуєю Будди. Робимо кілька знімків на пам’ять, та швиденько покидаємо територію храму, оскільки на подвір’я висипала чимала юрба дітвори (мабуть після якихось релігійних занять у храмі) і почала з дитячою безпосередністю тицяти на нас пальцями, а бути постійним об’єктом прискіпливої уваги місцевих аборигенів уже трішечки набридло. Розпитуємо у місцевого «сек’юріті» як потрапити на «лайтхаус» та вирушаємо на відомий Дондрівський маяк. Доречі, дорога до маяка досить екзотична: періодично дорогу перебігають дикі мавпи, нелякані метрові варани ліниво сповзають з дороги ближче до парканів, щоб не втрапити під колеса чергового тук-тука, звуки падаючих з пальм кокосів, навколо бананово – кокосово – мангово – папаєві… хащі, обідране, босоноге хлопченя, що клянчить у білих туристів «ван долар». Хвилин 20 маневрування такою екзотикою вузенькими вуличками приватного сектору і ми біля кінцевої мети нашої подорожі - маяка. Територія охайна та засаджена кокосовими пальмами, на березі океану усамітнені місцеві молодята милуються красою набігаючих хвиль. Вражаюче красива місцина! Сам маяк височить на мисі та омивається з трьох сторін океаном. З однієї сторони берегова лінія утворює дуже мальовничу бухточку, але найбільш приголомшливі краєвиди відкриваються із оглядового майданчика на верхівці самого маяка, куди ми і полізли, заплативши за це по 500р. Затрачені зусилля та кошти були того варті!!! На зворотньому шляху ми піймали якогось тук-тукера, який за 300р. підвіз нас назад в Матару до автовокзалу. Біля автовокзалу розташований їхній місцевий харчовий базар, де ми і накупили собі багато фруктів за смішними цінами (ананаси – від 30 до 150р., манго – 30-50р., червоні банани, папая, соусеп, рамбутан, мангустін та ще безліч різної екзотики, назви якої я не пам’ятаю). Пробіглись місцевими крамничками, але нічого собі так і не купили. Находу заскочили у проїзжаючий автобус з підніжки якого кондуктор-зазивала несамовито волав «Галле, Галле». Трохи більше години тряски у «мобільній Ланкійській сауні» - і ми на місці. Стомлені, спітнілі, але щасливі. У нас склалось таке враження, що клімат у Матарі та Дондрі ще жаркіший, ніж у Коггалі, а це всього-на-всього якихось 50км. на південь. А люди, чим далі від туристичних центрів, тим дикіші. Так, у Матарі якісь школярки навіть нишком фотографували одна одну на телефон на моєму фоні, доки я перекурював біля чергової крамнички в очікувані своєї дружини. А загалом ця поїздка нам дуже сподобалась. Рекомендую усім охочим до нових вражень, не лінивим та невибагливим до комфорту туристам. Поїздка на Сігірію та Дамбуллу: Організовував поїздку Чінтака, бо спілкування із нашим готельним гідом Іриною з приводу організації такої екскурсії не вселяло надії на позитивний результат. У цю поїздку ми вирушили у компанії наших земляків (батько та донька), з якими познайомились на пляжі. Оскільки дорога за Ланкійськими мірками не близька, то виїхати домовились о 2-ій годині ночі, замовивши напередодні поїздки на рецепшині «ранні сніданки» в дорогу. Фактично без запізнення на територію готелю на новенькому мікроавтобусі приїхав Чінтака із своїм товаришем - водієм якого звали Геміні (приємний молодий чоловік, який не розмовляє російською, проте чудово спілкується англійською). Зручно влаштувавшись у кондиціонованому салоні «бусіка» та по дорозі висадивши Чінтаку (досипати), ми вирушили назустріч новим пригодам та враженням. П’ять годин їзди нічними дорогами Цейлону і ось ми (близько 7-ї ранку) на місці – мабуть самому вражаючому та видовищному пам’ятнику історії Шрі Ланки - Сігірії. Незважаючи на такий ранній час там уже вешталось кілька десятків таких же як і ми сонних туристів. Розім’явши кісточки та м’язи після нічного драйву та випивши по філіжанці кави біля якоїсь халабуди, що гордо називається Кафе, ми слідуючи вказівникам попрямували до кас із продажу квитків. Недалеко від кас розташована безкоштовна громадська вбиральня (туалет), відвідини якої відкрили для нас нові грані спритного азійського розуму щодо викачки грошей з наївних туристів. Але все по-порядку. Обслуговуючий персонал у вигляді одного чолов’яги бомжуватої зовнішності бродив між чоловічою та жіночою частинами усіляко намагаючись догодити, показуючи куди справляти нужду, а де мити руки, вірогідно сподіваючись отримати за це винагороду. Але самий цікавий цирк у тому, що у трьох із чотирьох кабінок жіночого туалету на дверях поламаний засув, а двері зачиняються досить щільно. І щоб звільнитись із туалетного полону потрібна неабияка спритність, або допомога іншої людини. Цим «рятувальником Малібу», зазвичай, і виступає вищезгаданий чолов’яга, вимагаючи за це гроші. Рупій від нас йому не обломилось, зате його слух потішила добірна українська «подяка» моєї дружини. Придбавши в касі вхідні квитки (для іноземців вартість одного квитка 30долл., або 3750р.) ми попрямували до входу на територію заповідника. Біля входу тусовалось з десяток чоловік, пропонуючи свої послуги гіда-екскурсовода. Ми скористались послугами молодого чоловіка на ім’я Майя. Стартова ціна (40долл.) за його послуги по проведенню екскурсії російською мовою була знижена рівно вдвічі після наших запевнень, що ми і самі чудово прочитаємо та зрозуміємо усі таблички написані англійською (хоча, відверто кажучи, англомовний арсенал нашого товариша обмежувався кількома словами). Отже, за 20долл. ми отримали чудового російськомовного екскурсовода ще й з прекрасним почуттям гумору. Слід зазначити, що підйом на Сігірію це дуже виснажлива пригода, оскільки щоб піднятись на саму верхівку гори слід здолати близько 1200 східців, значна частина яких мармурові та вичовгані туристами до блиску і досить слизькі, а з урахуванням тропічної спеки та фактично безсонної ночі цей підйом стає справжнім випробуванням на витривалість. Але враження та емоції від побаченої на власні очі такої краси та величі знімають втому наче рукою. Фрески танцівниць, «лапи тигра», залишки королівського палацу, в’язниці, сенат, скеля Кобра, скеля Слон, басейни та купальні… На майданчику біля «лап лева» було багато диких та злих мавп, бачили хамелеона, який гордо та непорушно сидів на валуні геть не лякаючись туристів та клацань їхніх фотоапаратів. Під час підйому періодично доводилось «відбиватись» від місцевих чоловіків які начебто підтримують тебе за руки намагаючись допомогти піднятися східцями, сподіваючись за це отримати якусь копійку. Після спуску потрапляєш на невеличкий базарчик, де торгують усілякими сувенірами. Поруч розташоване невеличке кафе, де тиснуть чудові фреші, причому за помірними цінами. Трохи відхекавшись та втамувавши спрагу ми придбали ще кілька дріб’язкових сувенірів і попрямували до музею Сігірії (відвідання якого входить у вартість квитка). Музей як музей – нічого особливого. Там же розташовані ще парочка сувенірних крамниць та невеличкий книжковий магазинчик із різноманітною поліграфічною продукцією. Погрузившись у мікроавтобус, ми вирушили у Дамбуллу відвідати ще один об’єкт Світової спадщини ЮНЕСКО - Печерний храм лежачого Будди (здається так). Доки наш водій Геміні демонстрував майстерність вищого пілотажу, вправно маневруючи між перехожими, тук-туками та коровами вузькими ланкійськими дорогами, ми хутко впоралися із завбачливо прихваченими з готелю сніданками та продовжували милуватися краєвидами центральної частини острова. Між населеними пунктами обабіч доріг періодично траплялась загорожа із колючого дроту із застережливими табличками англійською: «Обережно дикі мавпи!» (як у нас кліщі). І от нарешті ми приїхали в Дамбуллу. Храм розташований у самому місті. Біля підніжжя гори стоїть величезна Ступа та монументальний фасад музею із здоровенним сидячим Буддою на даху. Вартість вхідних квитків 1500р. на одного. Спочатку ми пішли у музей. Ходити по музею слід босоніж (можна у шкарпетках) та з прикритими плечами і колінами, оскільки це вже є територією храму. Там зібрані статуї Будди, подаровані храму Буддистськими громадами різних країн. Усі вони мають багате оздоблення та виблискують золотом і дорогоцінним камінням. Багато з них є дійсно вражаючими витворами мистецтва. Після музею знову східці, знову підйом (і що ж ці ланкійці так полюбляють «никати» свої святині десь в горах?). По східцях вештається багато диких та злих мавп у пошуках неуважних туристів та паломників у яких можна розжитися якоюсь їжею чи телефоном, фотоапаратом… Так що будьте уважні! І ось нарешті ми піднялись безпосередньо до входу у Печерний храм. За 25р. вам пропонують залишити на зберігання ваше взуття доки ви будете відвідувати храм. Сам храм являє собою кілька великих печер, де розташовано багато статуй Будди від невеличких до кількаметрових. Стелі цих печер прикрашають вицвівші від часу фрески. У печерах можна користуватись фото-відео технікою, але заборонено фотографуватись на фоні статуй Будди, оскільки не можна до Будди повертатись спиною, про що свідчать безліч красномовних попереджувальних табличок. Отож, долучившись до Будистських святинь Дамбулли, ми завершили заплановану екскурсійну програму та вирушили назад. Знову виснажливий переїзд до Коггали, оскільки денний трафік цейлонських доріг значно щільніший аніж нічний, то зворотній шлях зайняв більше 6 годин, але дякуючи драйверській майстерності Геміні ми ще й встигли на вечерю, не зважаючи на декілька зупинок для поповнення своїх фруктових запасів у придорожніх овочево-фруктових палатках. Резюмуючи враження від цієї поїздки варто зазначити, що відвідати за 1 день 2 а то і 3 туристичних об’єкти центральної частини острова цілком реально (що б там не розказували готельні гіди, «розкручуючи» вас на дводенну поїздку), але обов’язково одним із таких об’єктів має бути Сігірія!!! Покупки: Біля рецепшину КБ є парочка непоганих крамничок, де можна за помірними цінами придбати досить якісну одежу (футболки, сарафани, блузки, сорочки, сарі…), усілякі сувенірчики, дерев’яні фігурки, чай тощо. Доречі ланкійська кава нам геть не сподобалася. Через дорогу від воріт КБ є непоганий магазинчик шкіряних виробів (сумки, рюкзаки, ремені, портмоне, сандалі…). Варто зазначити, що продавчиня досить приємна жінка і непогано торгується, але іти у цей магазин треба без супроводу місцевих тук-тукерів, бічбоїв - тоді є шанс отримати суттєву знижку. Ювелірні вироби, прикраси з дорогоцінним камінням варто купувати у Галле у вищезгаданому ювелірному салоні. Там також можна добре торгуватись. Найбільший вибір та найприємніші ціни на фрукти ми бачили у Матарі на базарі. Досить дешеві та непогані тканини ми купували у магазинчику у Хабарадуві (по дорозі із Галле), куди нас возив Чінтака. Багато маленьких крамничок в Ахангамі (кілька хвилин на тук-туці за 200р. туди і назад у сторону Матари). Не купуйте яскравих речей у пляжних торговок! Там використовується дуже не стійка фарба. Ми у них купували білу чоловічу сорочку та якесь яскраве парео, так от у тій сорочці я виходив усі 10 днів (жалкую що не купили кілька штук) легка і не жарка, а от парео настільки линюче, що від найменшої вологи розфарбувало усі світлі речі, які потім ледве вдалося відіпрати. Рекомендації: Цілком підтримую дописувачів, які стверджували, що позитивне налаштування на поїздку - запорука вдалого відпочинку. Доброзичливе та неупереджене відношення до людей (у т.ч. і до персоналу готелю) повернеться до вас сторицею. Але досить лірики перейдемо до практичних рекомендацій тим, хто планує відвідати Цейлон: 1. Купуйте тур у надійного тур оператора, який спеціалізується на цьому напрямку. 2. Якщо є можливість вибору, то летіти краще авіалініями «Ейр Арабія» - вони, здається, менше затримують рейси ніж «Флай Дубай». 3. Вивчіть кілька фраз сингальською і як мінімум ви отримаєте у відповідь посмішку а як максимум доброзичливе відношення і нормальну скидку при покупках: Аюбован – привітання (доброго дня); Харі гана – дуже дорого; Годак стутій – дуже дякую: Неха – ні… 4. Обов’язково візьміть з собою сонцезахисний крем для загару, причому із максимальним захистом (від 30 і більше), якогось Раптора від комарів (хоча вони і не дуже докучали). Наберіть з собою якихось цукерок (але такі, щоб не розтавали) для дітвори на вулицях, шоколадок та дріб’язкових сувенірів (ручки, брелоки, прапорці…) для персоналу. Українську горілку можна у бічбоїв виміняти на місцевий ром або арак. Курці запасіться цигарками з дому. Візьміть якихось бутербродів у літак (їжа там дуже дорога і не смачна). 5. Якщо плануєте привезти додому фруктів, то упаковуйте їх у багаж, а не у ручну поклажу, бо в аеропорту Коломбо можуть заставити викласти із поклажі. Зате води із собою в літак можна брати скільки забажаєте (на відміну від Борисполя). 6. Візьміть із собою пару тоненьких ручок для того, щоб використовувати їх у якості адаптера при користуванні нашими електроприладами. У них розетки із трьома вхідними отворами, а вставивши ручку в нижній отвір, верхні два можна без проблем використовувати як звичайну розетку. P.S.: Повторюсь, що ми не є експертами у сфері туризму, а описані вище враження та емоції - це суто суб’єктивний погляд на нашу першу (сподіваюсь не останню) поїздку на Шрі Ланку у січні 2013 року. Але сама головна і радісна подія, яку нам подарував цей вражаючий острів – це те, що через дев’ять місяців після описаних подій у нас народилась чудова довгоочікувана донечка!!! Так-так, як виявилось, ми привезли із Цейлону самий «коштовний сапфір» у нашому житті – нашу донечку. І ось зараз вона сидить і грається фігуркою слоника, привезеною з цієї поїздки. І на наше запитання: «Ти хочеш полетіти на Шрі Ланку?» впевнено відповідає: «О, Да!!!».
Congratulations to all who care about this wonderful piece of land in the Indian Ocean - Sri Lanka! I will note at once that my wife and I are not spoiled by the "onclusive inclusions" of Egypt and Turkey, and all vacations were warmed by the sand and pebbles of the Black Sea coast to annoying cries of traders: "We claim, but if anyone is interested And we decided to arrange a winter beach holiday on the warmer and southern coasts. Of the options considered: Egypt (where else without it), India, Thailand and Sri Lanka.
The volatile political situation in the Middle East has put an end to our hopes of seeing a stunted "camel" with a Bedouin against the backdrop of the pyramids and the opportunity to visit Jerusalem. India and Tai have somehow disappeared on their own. They stopped their choice in Ceylon, which, incidentally, did not regret a bit.
So: tickets, vouchers, insurance, Boryspil, evil employees of the native "customs", delayed for an hour and a half flights Fly Dubai, almost 10-year flight with a change without "ball" food, water and cigarette ban… And finally Colombo! A torn handle on a suitcase, a large travel bag carefully packed by airport staff to the size of hand luggage, 70 US hryvnias for visas, stamps in passports… Ayubovan (traditional Sinhalese greeting), Sri Lanka! Like all "advanced" tourists change money at the airport at the exit (the rate - 124.36 rupees (hereinafter - just p. )) For 1 dollar.
), buy a card of the local mobile operator "Mobitel" for 1000r. (850 rubles falls on the account). By the way, a minute of conversation with native Kyivstar is about UAH 2. for our money, not UAH 1.25. as written on the forums. Maybe another operator "Dialog" and cheaper - I do not know.
White-toothed Singal with a sign with the name of our tour operator kindly invites you to join a large group of "pale-faced" and exhausted tourists like us. We leave the whole crowd from the airport on the left and get into a completely different world: warm, moderately humid air, new sounds, new smells, new birds and plants… further transfer. While the division between the buses and the loading and landing commotion continues, I will smoke. While smoking, locals fired cigarettes twice. Having treated one, sent the other. Both left as if satisfied.
A toothless Sri Lankan man in a white shirt and jacket, who tried to help plunge into the bus, demanding 1.000 rubles for it, also did not break anything. Finally they set off. To the sounds of disco hits of the 70s and 80s, we admire the landscapes of the Colombo area.
Rammed-up buses with open doors slow down slightly at makeshift stops to ensure passenger traffic, with almost everyone periodically honking their horns. Left-hand traffic, bustling tuk-tuks, women in saris and men in skirts (sarongs) on the streets, palm trees with coconuts, bananas, slums and some continuous bazaar - here it is - Asian exotics! It took more than two hours to drive through this urban jungle to the entrance to the Colombo-Halle motorway (for interesting journeys - 400, speed 100 km / h, and distance seems to be 116.5 km). At the request of tourists we make a stop near a fairly civilized shopping center.
There we quickly drink a cup of coffee, replenish water and continue on the road. The picturesque flora once again convinces about the right choice of vacation spot - Ceylon!
Representatives of the local fauna saw a pair of peacocks on both sides of the road and a "man" of a cow. And from the traffic light at the turn to Kogalla, we saw for the first time those for which we flew almost 7.000 km. - His Majesty the Indian Ocean! ! ! ! ! Another 20 minutes of maneuvering between cheeky, but not very hasty tuk-tuks and we are on the spot - Club Koggala Village Hotel (hereinafter - KKV). At the reception, a friendly young Sinhalese in a sari asks us to fill out some papers, meanwhile the bartender treats us to fresh fruit, and some 20-30 meters from us the ocean roars… We present to a kind lady a pen with the logo of a domestic Ltd. … Ltd. , which collapsed from some of last year's negotiations with the same LLC and subtly hint that "you are oushen. "
The lady with a smile assures that you will have "both ocean and view".
In 15 minutes, having settled all the formalities, we proudly follow the young man (again in a skirt) with the key in his hands, who pulls our suitcases to the proposed room on the 2nd floor of the main building. At once I will notice that from numbers on the 2nd floor of the ocean it is practically not visible, therefore having locked things in number, we with the boy who accompanied us, return to reception and again stick to the lady: give us "Ocean view", because we don't like the view pool, and we wouldn't mind moving near the bungalow. She gently told us that living in a bungalow is more expensive ($ 15 per day).
Our efforts to bring down the price were unsuccessful, so we agreed to look at the room on the 3rd floor, which completely suited us, and at no extra cost, except for the presented pen and chocolate, which we then took to her, and some rupees to the boy helped to drag our things here and there.
As for the room: it has been written many times about concrete, huge beds, and a fairly large loggia, and low water pressure in the shower… so I will not dwell on this. There was a small refrigerator in the room, a TV that we turned on only once just to check its efficiency, air conditioning and a fan on the ceiling, comfortable wooden furniture, and most importantly - views of the ocean, pool and palm trees. our premises for the next 10 days! Now about the hotel itself: Staff: Always friendly, but sometimes a little lazy.
Each category of staff has its own uniform: women in receptions at the same sari, men in dark trousers and white shirts, cleaners in the same skirts, security guards in military uniforms, and technical staff in dark robes.
The janitor, whom we christened "Zubastik", always twisted some figures on the bed and smiled pleasantly at the meeting, trying to please us with a Russian phrase like "how are you, hello, hello…". They usually left 40 years old and a couple of candies, but even without the gifts left, the smile at the meeting was no less white-toothed, and the bed was decorated with fresh flowers and all sorts of figurines. The air conditioner in our room somehow broke down. Our signals about this incident were heard only on the third day, and this despite the fact that they spoke first "Zubastika" and then twice at the reception. We went to look at the bungalows (which we were offered to move to the reception for $ 15).
for one day). They approached a manager (in trousers and skirts) and asked to show the number. He kindly showed the bungalow and said, "$ 20. per day and you can move.
My wife and I loved to swim by the pool early in the morning. And one day, while we were splashing, two guys from the staff in some dark robes plucked coconuts from palm trees by the pool. When we swam, we walked near one of them, he approached us and treated us to a coconut. To our logical question “how is the match? He replied that nothing was needed, because it was a present. And in general the staff (as well as Sri Lankans in general) is very friendly, moderately obsessive and friendly. Meals: We took a tour with breakfast and dinner. The range of dishes is enough to eat.
Especially pleased with fruits, juices, soups, omelets, desserts. In all 10 days, my "gastritis with experience" never made itself felt, although I sometimes allowed myself to taste quite spicy and spicy dishes. However, crows came to the open terrace, which (probably for reasons of concern for our figures) persistently and stubbornly stole food left unattended.
We usually had lunch with fruit, shrimp, ordered from beachboys or in a small cafe-restaurant with a good range of seafood, good prices and delicious cuisine right behind "Koggala Beach" (with flags of different countries, including Ukrainian !!! ). By the way, the tastiest shrimp were in a beach boy with a strange name for us Baba with an emphasis on the second letter "a". One couple had a small anecdotal case with this beach boy: the wife found Baba's phone number with a Sri Lankan phone number in her husband's phone book.
An enraged woman shouted: "You have already found a grandmother here! ! ! ! ! "Conducted a thorough interrogation of the suspect. The situation has certainly cleared up, but this fact has taken place. We tried to try all the exotic fruits that are grown there.
We even tasted the sauce, durian (you can eat) and the fruit of the breadfruit tree (you can taste it freshly cut, and after about half an hour it starts to smell worse than durian - we didn't like it). I really liked pineapple, mango, papaya, rambutan. Many fruits were brought home (in luggage! ). Nobody checked anything at the airport. The main thing is that there is no fruit in the hand luggage, and in the luggage - you can. The ocean cannot be described in words. It must be seen and felt to understand all this greatness and beauty! ! ! ! ! The beach near the hotel is also great: large, clean, few people.
There is no normal access to the beach in front of the main building of KKV, and it is difficult to find a shady place there, and a coral reef starts from the Fortes Hotel, so we usually sunbathed under the palm trees near the first bungalows.
If we wanted to swim in calm water, we went to the lagoon near the Fortress, but sometimes there were many locals who openly considered us, and to be the subject of meticulous attention is not very pleasant. But near the lagoon there is an opportunity to get acquainted with the marine fauna of the Indian Ocean: many bright and variegated fish and crabs, even saw a lot of moray eels. We went to Unawatuna once. A wonderful lagoon with a calm ocean, where you can swim to your heart's content (by the way, the depth starts very quickly there - a couple of meters and you don't feel the bottom anymore).
After the almost deserted beach of Koggali Unawatuna, we thought it was like the Yalta embankment around August - a lot of diving centers, hostels, cafes, beach vendors and vacationers. Beachboys: Near the hotel on the beach constantly hang out 5-10 locals, who call themselves beachboys. They do not enter the hotel - they are forbidden.
The most famous of them are: Jamingo, Chintaka, Baba… Jamingo speaks good Russian, but is impudent and unreliable. We did not communicate with him, but judging by the reviews of vacationers who ordered tours from him, you should not deal with him - he takes a lot of money, but from the promised visits to attractions and attractions clearly follows only the route of "fit" shops and restaurants . Baba is learning Russian on her own, you can order delicious shrimp from him, but acquaintances who booked him a trip to the jungle and the waterfall were dissatisfied.
We, after reading reviews on the Internet, talked to Chintaka - a nice young guy with good Russian (even reads in Russian! ) And his own tuk-tuk.
Although he sometimes called him a "devil", I sometimes called him "Devil", but quite responsible and decent, kept all his promises (though sometimes late, because he respects Ukrainian vodka), but you can deal with him. We went with him to Halle, Unawatuna, he organized a trip to Sigiriya and Dambulla, we exchanged our vodka for their red rum "Calipso" ...It is worth noting that we (foreign tourists) are divided among ourselves without ours. consent. Yes, when we wanted to eat shrimp and approached Baba, he refused: "You are a friend of Chintaki, and I have small children and I do not need problems with him. " So, gentlemen, the Sri Lankan beach mafia still exists! ! ! !!
Trips and excursions: As I said, the Sri Lankan sun, although pleasant and at first glance gentle, but very insidious (you need sunscreen, and starting from 30).
And in order not to turn into two crumbs by the end of the holiday, we tried to alternate a beach holiday with trips and excursions, especially since there is something to see in Ceylon! We are easy people to climb and interesting to everything new and exotic, so - forward to new divinations! Trip to Gaul: We rode a tuk-tuk with Chintaka. On the way we stopped at the spice garden (actually a private house with a small garden plot, densely planted with all sorts of exotic plants on the shores of Lake Koggala). The excursion was reduced to the fact that the guide clicked his finger on the plant and commented in broken English: mango, banana… .
From grateful Ukrainian tourists, that is, from us, he received 100 years for his efforts, which was why he was incredibly happy.
Then we were taken to a room with wooden benches and a pile of jars on the tables, where we were offered tea, which we refused, and began the presentation of their products: essential oils, creams and more. We broke off this home-grown marchandizer by saying that we are not interested in all kinds of creams that will leave us away from all the sores. We chose from the proposed catalog some essential oils, cinnamon and some other store, gave another pen, for which they received a bonus in the form of free "stinking sticks", said goodbye and went on. On the way we saw a wild mongoose, which lazily and not very timidly crossed the road, almost falling under the wheels of our tuk-tuk. The next stop was at a souvenir factory of wooden products.
The factory was also a private house with a carpentry workshop and a demonstration and trade hall in the form of a room littered with all sorts of wooden figurines. Having bought a couple of wooden trinkets for souvenirs (by the way, as it turned out not at the lowest price), we went directly to Halle. The city was surprised by their famous Dutch fort. The fortress itself did not impress. In my opinion, there are no less impressive works of fortification art in Ukraine: the Genoese Fortress, Ackermann in Belgorod-Dniester, Kamyanets-Podilsky Fortress… Although the views from this fortress are impressive. On the territory of the fortress they saw a snake charmer - a homeless-looking man waving a pipe in front of two graceful cobras. Of course, I couldn't help but take a couple of pictures of this spectacle. As a reward for such a show, the conjurer was offered 100 rubles.
, which he flatly refused, assuring us that his work is worth this spectacle 500r. The white skin and Nikon around his neck must have elevated me in his eyes to the rank of at least an oligarch. To my "polite" remarks: "Wouldn't you go…? "There was no adequate reaction. And he and these cobras chased after us, drumming "It's my work! Giv mi 500r. ». To somehow get rid of this annoying showman, it was decided to increase his fee to 200r. He reluctantly took the money and returned to his "workplace" in search of new reckless victims. Then we visited the jewelry store "Douglas & Sons". The mesmerizing beauty of blue and star sapphires, apparently, does not leave anyone indifferent. Special respect to the very gentle and respected Russian-speaking seller Amin.
Trip to Matara and Dondra: After seeing the skills of local bus drivers, we also decided to join this extreme and get our adrenaline pumping by going to the south of the island by public transport. So a wave of the hand - and we jump on the first bus to Matari. Solid, wooden seats, under the ceiling across the cabin stretched a wire attached to the bell next to the driver, and behind that wire someone periodically pulls, announcing his desire to leave. Not a bus - a masterpiece of the Asian car industry hours of Khrushchev's thaw. A conductor walks around the cabin, maneuvering quickly between the passengers and the seats. The cost of a ticket to Matari seems to be 48 years. We give 100r. for two, the conductor explains at length in English that 4p. he has no rest, we reassure him that "no problem, it's all right" - everyone is happy, we go and admire the scenery.
Since the rest of the passengers are local, we immediately become objects of meticulous attention (especially children), who shamelessly look at us and point fingers at us. After adapting a bit to the role of "living exhibits of the Anthropological Museum", we smile back and try to focus on the kaleidoscope of landscapes outside the window: lazily weaving along the sidewalk, not listening to the same young driver… Road to Matari (40-45 km). At the station, quick tuk-tukers are offered for 700 hryvnias. take us to Dondra, where the southernmost part of Ceylon and the southern lighthouse of the island are located. We refuse their services and get on the next bus to Dondri (about 5 km).
A few minutes in a crowded bus - and here we come to a stop near a huge orange Buddhist temple with the same majestic statue of Buddha.
The area is neat and planted with coconut palms, on the shores of the ocean secluded local newlyweds admire the beauty of the oncoming waves. Impressively beautiful place! The lighthouse itself rises on the cape and is washed on three sides by the ocean.
On the one hand, the coastline forms a very picturesque cove, but the most stunning views open from the observation deck at the top of the lighthouse, where we climbed, paying for it for 500r. The effort and money spent was worth it! ! ! ! ! On the way back we caught a tuk-tuker, which for 300r. drove us back to Matara to the bus station. Near the bus station is their local food market, where we bought a lot of fruit at ridiculous prices (pineapple - from 30 to 150, mango - 30-50, whose name I do not remember). We ran through local shops, but did not buy anything.
Nakhod jumped into a passing bus from the foot of which the conductor-call frantically shouted "Halle, Halle. " A little over an hour of shaking in the mobile Sri Lankan sauna - and we're there. Tired, sweaty, but happy.
We have the impression that the climate in Matar and Dondra is even hotter than in Koggal, which is only about 50 km. southward. And people farther from tourist centers are wilder. Yes, in Matara, some schoolgirls even secretly took pictures of each other on the phone in my background, while I was smoking near the next store in anticipation of his wife. In general, we really enjoyed this trip. I recommend to all those who want new fortune-telling, not lazy and unpretentious to the comfort of tourists. Trip to Sigiriya and Dambulla: I organized a trip to Chintak, because the conversation with our hotel guide Irina about the organization of such an excursion did not inspire hope for a positive result.
We went on this trip in the company of our compatriots (father and daughter), whom we met on the beach.
As the road is not close by Sri Lankan standards, we agreed to leave at 2 am, ordering a trip to the reception on the eve of the reception "early breakfast". In fact, without delay, Chintaka arrived on the territory of the hotel in a brand new minibus with his friend - the driver of whose name was Gemini (a nice young man who does not speak Russian, but speaks excellent English). Conveniently settling in the air-conditioned cabin of the "busika" and landing Chintaku (to sleep) on the way, we went to meet new adventures and impressions. Five hours of Ceylon night roads and eight (around 7 am) on the site - perhaps the most impressive and spectacular monument in the history of Sri Lanka - Sigiriya. Despite such an early hour, there were already dozens of sleepy tourists like us.
This "savior of Malibu", as a rule, is the above-mentioned man, demanding money for it. He did not break the rupee from us, but his ear was amused by the selected Ukrainian "thanks" to my wife. Having bought entrance tickets at the box office (for foreigners the cost of one ticket is 30 dollars, or 3750 rubles), we went to the entrance to the reserve. About a dozen people hung out at the entrance, offering their services as a guide. We used the services of a young man named Maya. The starting price ($ 40) for his tour tour in Russian was halved after our assurances that we would read and understand all the English-language signs (although, frankly, our friend's English-speaking arsenal was limited to a few words). So, for $ 20. we got a great Russian-speaking guide with a great sense of humor.
It should be noted that climbing Sigiriya is a very exhausting adventure, because to climb to the top of the mountain you have to overcome about 1.200 steps, most of which are marble and squeezed by tourists to shine and quite slippery, and given the tropical heat and virtually sleepless night. a real test of endurance. But the impressions and emotions of such beauty and grandeur seen with one's own eyes relieve fatigue as if by hand. Dancer frescoes, "tiger paws", the remains of the royal palace, prison, senate, Cobra rock, Elephant rock, pools and swimming pools… on the boulder without fear of tourists and the clicks of their cameras.
While our Gemini driver demonstrated aerobatics, maneuvering skilfully between passers-by, tuk-tuks and cows on the narrow Sri Lankan roads, we quickly coped with the prudent breakfasts taken from the hotel and continued to admire the views of the central part.
Between the settlements on both sides of the road there was periodically a barbed wire fence with warning signs in English: "Beware of wild monkeys! (as we have ticks). And finally we arrived in Dambulla. The temple is located in the city. At the foot of the mountain stands a huge stupa and a monumental facade of the museum with a huge sitting Buddha on the roof. The cost of entrance tickets is 1500 rubles. for one. First we went near the museum. You should go to the museum barefoot (you can wear socks) and with your shoulders and knees covered, as this is already the territory of the temple. There are collected statues of Buddha, donated to the temple by Buddhist communities in different countries.
They are all richly decorated and shine with gold and precious stones. Many of them are truly impressive works of art. After the museum again steps, again rise.
Many wild and evil monkeys roam the stairs in search of inattentive tourists and pilgrims, where you can make a living with some food or phone, camera… So be careful! And finally, we went up directly to the entrance near the Cave Temple. For 25 years you are asked to keep your shoes in storage while you visit the temple. The temple itself has several large caves, which house many Buddha statues from small to several meters. The ceilings of these caves are decorated with faded frescoes.
Photo-video equipment can be used in the caves, but it is forbidden to take photos against the backdrop of Buddha statues, as you cannot turn your back on the Buddha, as evidenced by the many red-language warning signs. So, joining the Buddhist shrines of Dambulli, we completed the planned excursion program and went back.
Again, a grueling drive to Koggaly, as daytime Ceylon traffic is much busier than night traffic, the return trip took more than 6 hours, but thanks to Gemini's driving skills, we still had time for dinner, despite a few stops to replenish our fruit stocks. fruit tents.
Summarizing the impressions of this trip, it should be noted that to visit 2 or 3 tourist sites in the central part of the island in 1 day is quite real (whatever the hotel guides tell you, "promoting" you for a two-day trip), but always one of these objects must be Sigiriya! ! ! ! ! Shopping: There are a couple of good shops near the KB reception, where you can buy high-quality clothes at reasonable prices (T-shirts, sundresses, blouses, shirts, saris…), all kinds of souvenirs, wooden figurines, tea, etc. By the way, we did not like Sri Lankan coffee.
Across the street from the gates of KB there is a nice shop of leather goods (bags, backpacks, belts, purses, sandals (). It is worth noting that the saleswoman is quite a nice woman and sells immediately, but you should go to this store unaccompanied by local tuk-tukers, beachboys - then there is a chance to get a significant discount.
Jewelry, jewelry with precious stones should be bought in the Hall in the above-mentioned jewelry store. You can also bargain well there. We saw the largest selection and the most pleasant prices for fruit in Matara at the bazaar. We bought quite cheap and good fabrics in a shop in Khabaradov (on the way from Halle), where Chintaka took us. Many small shops in Ahangami (a few minutes on a tuk-tuk for 200 years back and forth towards Matari). Don't buy bright speeches from beach shops! It uses very unstable paint.
We bought a white men's shirt and some bright pareo in them, so I went out in that shirt all 10 days (I'm sorry I didn't buy a few pieces) light and not hot, and from the pareo so much line that from the slightest moisture painted all light things, which then barely managed to iron.
Recommendations: I fully support the contributors, who argued that a positive attitude to the trip - the key to a successful holiday. Friendly and impartial treatment of people (including hotel staff) will return to you a hundredfold. But enough lyrics, let's move on to practical recommendations for those who plan to visit Ceylon: 1. Buy a tour from a reliable tour operator that specializes in this area. 2. If you have a choice, it is better to fly with Air Arabia - they seem to delay flights less than Fly Dubai. 3.
Learn a few phrases in Sinhala and at least you will get a smile in return and at most a friendly attitude and a normal discount when shopping: Ayubovan - greetings (good afternoon); Hari Ghana is very expensive; Year of study - thank you very much: Neha - no… 4.
Be sure to bring sunscreen, and with maximum protection (from 30 or more), a Raptor from mosquitoes (although they are not very bothered). Bring some candies (but so that they do not melt) for children on the streets, chocolates and small souvenirs (pens, key chains, flags…) for staff. Ukrainian vodka can be exchanged for local rum or arak in beachboys. Smokers stock up on cigarettes from home. Take some sandwiches on the plane (the food there is very expensive and not tasty). 5. If you plan to bring home fruit, pack it in luggage, not in hand luggage, because at Colombo Airport can be forced to lay out of luggage.
But you can take as much water with you on the plane as you wish (unlike Boryspil). 6. Bring a pair of thin handles to use as an adapter when using our appliances.
They have sockets with three input holes, and by inserting the handle into the lower hole, the top two can be easily used as a normal outlet. PS: I repeat that we are not experts in the field of tourism, and the impressions and emotions described above are a purely subjective view of our first (hopefully not the last) trip to Sri Lanka in January 2013. But the most important and joyful event that this amazing island has given us is the fact that nine months after the described events we had a wonderful long-awaited daughter! ! ! ! ! Yes, as it turned out, we brought from Ceylon the most valuable sapphire in our lives - our daughter. And now she is sitting and playing with an elephant figurine brought from this trip.
And to our question: Do you want to fly to Sri Lanka? confidently answers: Oh, yes! ! ! ! ! ».
