Ви знаєте, як московити люблять царів. У них є цар-пушка, цар-дзвін, і навіть плюгава кагебешна моль для них - цар. А от чи знали ви, що у московитів був ще цар-голод? І вгадайте - хто їх від нього врятував? І взагалі - хто останні років 200 підтримував московію на плаву і не давав їй потонути у власному … хмхм, у собі самій?
Проєкт «Повернення додому» — документальні історії про людей, які повернулися з-за кордону в час війни. Герої цього епізоду не тільки повернулися, а й доєдналися до війська. У день, коли почалася повномасштабна війна, Антон Шевельов у Танзанії готувався до чергового сходження на Кіліманджаро; Вадим Козьма склав адвокатський іспит у Нью-Йорку; В’ячеслав (тепер позивний Біт) на Шрі-Ланці їхав дивитися на тигрів.
На Новопавлівському напрямку, що на Донеччині, екіпаж окремої артилерійської бригади НГУ виконує бойові завдання на самохідній артилерійській установці ZUZANA-2. Про специфіку роботи на такій гарматі та її ефективність у репортажі.
Люди поїхали, а тварини залишились. Одна з багатьох історій сучасної війни. Поки фронт наближається до Куп'янська харківські волонтери щоденно вивозять із прифронтових територій десятки собак, котів, птахів, коней і навіть риб. За три роки повномасштабного вторгнення вони евакуювали майже 22 тисячі тварин. Попри небезпеку, фахівці виїжджають у гарячі точки. Цього разу Ukrainian Witness разом з організацією "Порятунок тварин Харків" відвідали Куп'янськ і сусідні населені пункти. Подробиці робочого виїзду - дивіться у новому репортажі.
Увечері 3 березня російська армія атакувала Одесу безпілотниками. Внаслідок обстрілу частина мешканців міста залишилася без електроенергії, також зупиняли роботу три районні котельні. Про це повідомили у міській раді. Руйнувань зазнали бізнес-центр та житлові будинки .
У Києві у Михайлівському соборі та на Майдані Незалежності відбулось прощання з воїном Василем Ратушним, старшим братом відомого київського активіста Романа Ратушного. Попрощатися з ним прийшли побратими, рідні та друзі. Василь загинув через влучання російського дрона у лютому цього року. Василю Ратушному було 28 років.
Усю ніч тривала рятувальна операція в Кривому Розі на місці російського ракетного удару. Балістика по готелю. Четверо загиблих, серед 32 поранених - двоє дітей (13-річна дівчинка та юнак 17 років). На амбулаторному лікуванні двоє людей. Решта – госпіталізовані. Пацієнти "важкі" та середньої тяжкості.
Людмила та Микола Кіріченки – жителі села Тур’я, що розташоване менш ніж за два кілометри до кордону з росією. Через постійні обстріли з боку росіян, восени 2023 року їм довелось покинути свою домівку.
Хороші мої, навіть не знаю, як до Вас підступитися з цією новиною і просити Вашої допомоги у її поширенні.
Справа в тому, що наче і новина добра - українського ютьюбу прибуло.
Але привід... привід дуже сумний і в цьому вся суть.
Ви колись спілкувались із дружинами загиблих бійців? А з чоловіками загиблих жінок, які взяли до рук зброю? З дітьми, тато і/або мама яких загинули на війні?
Непрості питання, правда?
А що там з психологічним станом вдів та вдівців? Де їм шукати розради та підтримки? Розуміти, що з ними коїться? Що робити з дітьми сиротами чи напівсиротами? Як справи із суїцидами військових - тих, хто служить, або ж тих, хто списався?
Як там з бюрократією, яка починається з моменту отримання повідомлення про загибель захисника чи захисниці?
Ви ж в курсі, що ми дуже тісно спілкуємося зі спільнотою дружин полеглих героїв МАЄМО ЖИТИ .
Власне, моя історія почалася із загибелі нашого друга Вови Гунька у Бахмуті і знайомства з його дружиною Оксана Боркун.
Дівчина знайшла в собі сили гуртувати навколо себе дівчат, які також стали вдовами, і зараз їхня спільнота (закрита, якщо що) налічує кілька тисяч учасниць.
Починалося все із групи, переписок, тем, листувань, чатів, взаємопідтримки, арт-терапій (на яких вони нам збирали гроші на машини для ЗСУ, до речі) і т.і.
Але тепер дівчата запустили свій ютьюб-канал, який так і називається "МАЄМО ЖИТИ. Підтримка".
Там вже є 4 відео.
1. Дружини загиблих військових: страх осуду, міряння болем, проблеми з виплатами, ізоляція. Тут і про підтримку друзів, і про спогади, про фінанси, відмежування суспільства, конфлікти, волонтерство тощо.
2. Чоловіче горювання: як чоловіки переживають горе, як їм можна допомогти, поради психолога. Чому вони не звертаються за допомогою. Що робити з відчуттям провини тощо.
3. Дружини загиблих захисників: біль втрати, перші місяці, чи є стадії переживання болю. Що відчувають дружини загиблих захисників у перші місяці після отримання страшної новини? Чи існують етапи горювання? Як проживають біль різні жінки?
4. Дружини загиблих захисників: як спілкуватись і підтримувати, що говорити, а де промовчати. Власне, це випуск для тих, хто навколо дружин та чоловіків загиблих.
Загалом, купа тем, які є незручними для суспільства з будь-якої точки зору.
І далі буде.
Всі посилання на канал та випуски я полишу в коментарях, а Ви, будь ласка, донесіть цю інформацію тим... ну, Ви знаєте кому.
Нині, здається, не існує жодної родини в країні, яка сама не стикнулася з горем втрати чи не має у найближчому оточенні таку родину.
І цей... спільнота Маємо жити відкрита для дружин полеглих весь час.
2 березня 2022 року російська армія окремими групами намагалась зайти у Вознесенськ Миколаївської області. Місто, яке було транспортним та логістичним вузлом, обороняло шляхи до атомної електростанції. Для того, щоб відбити наступ, місцеві об'єднали зусилля для допомоги ЗСУ. Під час оборони частково було заблоковано окремий район міста, де жителі опинились у заручниках росіян: без їжі та електрики. 11 цивільних загинули, у вуличних боях були поранені, зокрема, жінки та літні люди. Повністю розбити наступ росіян та зачистити місто вдалось спільними силами 6 березня 2022 року.
У перші дні повномасштабного вторгнення Артем Ракітін, разом з волонтерами, організовували гуманітарний коридор, яким евакуйовували людей з міста та доставляли продукти, пальне і ліки. Ворог нещадно обстрілював Чернігів і прицільно бив по скупченню цивільних. Тож, кожен виїзд по «дорозі життя» міг би стати останнім. Як «пробивали» гуманітарний коридор та рятували людей, розповів волонтер, спецпризначенець ГУР Артем Ракітін у проєкті «Незламні. Історії нескорених».
6 березня 2022 року указом президента України Херсон отримав почесну відзнаку "Місто-герой України". На початку повномасштабного вторгнення містяни почали виходити на мітинги спротиву російській окупації. Протистояння херсонців озброєним солдатам армії РФ привернуло тоді увагу до міста не лише в Україні, а й в інших країнах світу. У третю річницю присвоєння Херсону звання "Місто-герой України" кореспонденти Суспільного зібрали спогади містян про мітинги спротив
росіяни завдали по місту Добропілля комбінованого удару, попередньо — ракетою «Іскандер-М», реактивною системою залпового вогню «Торнадо-С» та ударним безпілотником «Герань-2». Станом на ранок відомо про щонайменше 11 загиблих та 50 поранених жителів міста. В області оголосили День жалоби.
Харків. Ці місця пам’ятають перші дні обстрілів. Фоторепортаж.
На Новопавлівському напрямку, що на Донеччині, екіпаж окремої артилерійської бригади НГУ виконує бойові завдання на самохідній артилерійській установці ZUZANA-2. Про специфіку роботи на такій гарматі та її ефективність у репортажі.
Люди поїхали, а тварини залишились. Одна з багатьох історій сучасної війни. Поки фронт наближається до Куп'янська харківські волонтери щоденно вивозять із прифронтових територій десятки собак, котів, птахів, коней і навіть риб. За три роки повномасштабного вторгнення вони евакуювали майже 22 тисячі тварин. Попри небезпеку, фахівці виїжджають у гарячі точки. Цього разу Ukrainian Witness разом з організацією "Порятунок тварин Харків" відвідали Куп'янськ і сусідні населені пункти. Подробиці робочого виїзду - дивіться у новому репортажі.
Льотчик ЗСУ Чиж про початок війни, оборону Києва, збиття гвинтокрила, полон і повернення на службу.
Документальний фільм "Повернення. Герої на щиті" про репатріацію та ідентифікацію полеглих військових.
Оператор наземних дронів у 25 окремій повітрянодесантній Січеславській бригаді на псевдо "Гольф" розповідає про специфіку своєї служби в ЗСУ.
У Києві у Михайлівському соборі та на Майдані Незалежності відбулось прощання з воїном Василем Ратушним, старшим братом відомого київського активіста Романа Ратушного. Попрощатися з ним прийшли побратими, рідні та друзі. Василь загинув через влучання російського дрона у лютому цього року. Василю Ратушному було 28 років.
Усю ніч тривала рятувальна операція в Кривому Розі на місці російського ракетного удару. Балістика по готелю. Четверо загиблих, серед 32 поранених - двоє дітей (13-річна дівчинка та юнак 17 років). На амбулаторному лікуванні двоє людей. Решта – госпіталізовані. Пацієнти "важкі" та середньої тяжкості.
Людмила та Микола Кіріченки – жителі села Тур’я, що розташоване менш ніж за два кілометри до кордону з росією. Через постійні обстріли з боку росіян, восени 2023 року їм довелось покинути свою домівку.
Anton Senenko
Хороші мої, навіть не знаю, як до Вас підступитися з цією новиною і просити Вашої допомоги у її поширенні.
Справа в тому, що наче і новина добра - українського ютьюбу прибуло.
Але привід... привід дуже сумний і в цьому вся суть.
Ви колись спілкувались із дружинами загиблих бійців? А з чоловіками загиблих жінок, які взяли до рук зброю? З дітьми, тато і/або мама яких загинули на війні?
Непрості питання, правда?
А що там з психологічним станом вдів та вдівців? Де їм шукати розради та підтримки? Розуміти, що з ними коїться? Що робити з дітьми сиротами чи напівсиротами? Як справи із суїцидами військових - тих, хто служить, або ж тих, хто списався?
Як там з бюрократією, яка починається з моменту отримання повідомлення про загибель захисника чи захисниці?
Ви ж в курсі, що ми дуже тісно спілкуємося зі спільнотою дружин полеглих героїв МАЄМО ЖИТИ .
Власне, моя історія почалася із загибелі нашого друга Вови Гунька у Бахмуті і знайомства з його дружиною Оксана Боркун.
Дівчина знайшла в собі сили гуртувати навколо себе дівчат, які також стали вдовами, і зараз їхня спільнота (закрита, якщо що) налічує кілька тисяч учасниць.
Починалося все із групи, переписок, тем, листувань, чатів, взаємопідтримки, арт-терапій (на яких вони нам збирали гроші на машини для ЗСУ, до речі) і т.і.
Але тепер дівчата запустили свій ютьюб-канал, який так і називається "МАЄМО ЖИТИ. Підтримка".
Там вже є 4 відео.
1. Дружини загиблих військових: страх осуду, міряння болем, проблеми з виплатами, ізоляція. Тут і про підтримку друзів, і про спогади, про фінанси, відмежування суспільства, конфлікти, волонтерство тощо.
2. Чоловіче горювання: як чоловіки переживають горе, як їм можна допомогти, поради психолога. Чому вони не звертаються за допомогою. Що робити з відчуттям провини тощо.
3. Дружини загиблих захисників: біль втрати, перші місяці, чи є стадії переживання болю. Що відчувають дружини загиблих захисників у перші місяці після отримання страшної новини? Чи існують етапи горювання? Як проживають біль різні жінки?
4. Дружини загиблих захисників: як спілкуватись і підтримувати, що говорити, а де промовчати. Власне, це випуск для тих, хто навколо дружин та чоловіків загиблих.
Загалом, купа тем, які є незручними для суспільства з будь-якої точки зору.
І далі буде.
Всі посилання на канал та випуски я полишу в коментарях, а Ви, будь ласка, донесіть цю інформацію тим... ну, Ви знаєте кому.
Нині, здається, не існує жодної родини в країні, яка сама не стикнулася з горем втрати чи не має у найближчому оточенні таку родину.
І цей... спільнота Маємо жити відкрита для дружин полеглих весь час.
Дівчата. Ви круті.
Дякую.
Майте тиху ніч.
росіяни завдали по місту Добропілля комбінованого удару, попередньо — ракетою «Іскандер-М», реактивною системою залпового вогню «Торнадо-С» та ударним безпілотником «Герань-2». Станом на ранок відомо про щонайменше 11 загиблих та 50 поранених жителів міста. В області оголосили День жалоби.