10 загиблих, серед них сім поліцейських, медик та двоє цивільних - росіяни атакували Одесу балістичною ракетою «Іскандер-М». Ще 55 людей отримали поранення.
1000 днів. Я в принципі не люблю вимірювання чогось круглими датами, тим більше в незавершеному процесі. Тим більше, за кілька місяців до того, як визнати, що 11 років ми живемо у воюючій країні, яку намагається знищити росія.
1000 днів. Хіба що в цей день почалось моє (як і більшості з нас) персональне пекло, і наступні дні я буду вимірювати в категоріях, коли вперше відчула вибух ракети за спиною, коли опинилась на війні без копійки готівки, коли вперше зайшла в магазин і не знайшла хліба, коли стягла з 10 поверха хворого тата, кота і собаку, і зрозуміла, що назад їх не підніму, коли поїхала за мамою і опинилась в окупації.
Чи хочу я мати цю засічку у 1000 днів? Хз, колись значно важливішою для мене виявилась позначка у 4 місяці, коли я знову змогла плакати після 45 хвилин під 12 російськими автоматами.
Це в один день опинитись без можливості отримати продукти і ліки;
Це не мати жодної можливості втекти;
Це ховати всіх жінок фертильного віку;
Це завмирати так, щоб чути як падає сніг і
розуміти, що якщо вони перебʼють електромережу, ти просто вмреш без води;
Це знати, що твої шанси померти 99% і залежать тупо від настрою і рівня алкоголю в крові російського солдата;
Це необхідність щодня вести «світські» бесіди про відсутність в Україні біолабораторій, баз НАТО, і що горілку не можна вигнати без браги;
Це памʼятати, що ти перш за все ворог.
Хоча.. це ще неймовірне відчуття єдності, коли ділишся останнім шматком хліба і пляшкою шампуні, коли не маючи жодного захисту, будуєш сільську мережу розвідки, де алкоголік і колишній увʼязнений - найкращі агенти, а найкраща розвага - зіграти в морський бій справжніми російськими танками. Коли в тебе є півтори хвилини добігти додому, відкопати мобільний і скинути локацію хлопцю з СБУ, повернутись до сусідки і спитати: «Тань, що там колона?». І почути: «Згоріла твоя колона». Чистий бальзам на душу.
Щось дуже просте і зрозуміле. Як і вияв любові у 4 буквах: «як ти?»
Ось це відчуття єдності і плеча хотілось би зберегти. Через тисячі днів…
Вночі 18 листопада росіяни вдарила двома «Шахедами» по гуртожитку у Глухові, де жили переселенці з прикордоння. З-під завалів дістали тіла 12 загиблих людей, у тому числі однієї дитини. Ще 11 людей були поранені, у тому числі двоє дітей. Серед загиблих 43-річна жінка та двоє її синів: 7-річний Нікіта та 21-річний Василь. Їхній батько вижив.
Анестезіолог 47-ї бригади Оксана Сурова. У цивільному житті вона була дитячим анестезіологом. Зараз 29-річна Оксана, позивний Кориця, стабілізує та рятує поранених на Курському напрямку. Читати за посиланням.
Станом на листопад із російського полону повернули 3767 українців. З них чверть вважалися зниклими безвісти, тому родичів просять не втрачати передчасно надії. Серед зниклих - Богдан Грабовий, який служив у 10-ій гірсько-штурмовій бригаді і зник безвісти під час бойового завдання поблизу Яковлівки у грудні 2022 року. Які проблеми виникають під час пошуку рідних? І чому МКЧХ не має важелів впливу на Росію, щоб отримати доступ до усіх полонених?
Європа - це не плюшки, безвіз, допомога та «безкоштовна» соціалка. Європа - це закони, відповідальність та прагнення справедливості. За це ми вийшли 11 років тому назад на Майдан та на центральні площі своїх міст. Не за шмат хліба, не за подачки, не за дешевий газ, «понятия» та «договорняки». А за справедливість і нашу свободу.
Тому росіяни й не витримали нашого прагнення жити вільно та напали на нас. Тому ми не можемо тупо «перетерпіти складні часи», а робимо Перемогу України разом. Ми маємо право бути вільними. Ми боремося.
21 листопада – День Гідності та Свободи. 11-та річниця початку мітингів на Майдані. 2013 року у центрі Києва зібрались десятки тисяч людей, які встали на захист демократичних цінностей та європейського вибору України. Спогадами про ті події поділився координатор 3-ї сотні Самооборони Майдану Олександр Івашков.
Дмитро Тодоров. Він з дитинства мріяв бути десантником. В 24 роки став героєм України. Нині Дмитро — командир роти вогневої підтримки 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади.
Даниїл Щербанюк втратив батька, коли йому було 14. Він - син героя Небесної сотні Олександра Щербанюка. З початком повномасштабної війни Даниїл долучився до ЗСУ. Як загибель батька під час Революції Гідності вплинула на це? DW поспілкувалася з бійцем ЗСУ в Києві.
10 загиблих, серед них сім поліцейських, медик та двоє цивільних - росіяни атакували Одесу балістичною ракетою «Іскандер-М». Ще 55 людей отримали поранення.
Прикордоння. Репортаж про війну та життя.
Тетяна Ніколаєнко
1000 днів. Я в принципі не люблю вимірювання чогось круглими датами, тим більше в незавершеному процесі. Тим більше, за кілька місяців до того, як визнати, що 11 років ми живемо у воюючій країні, яку намагається знищити росія.
1000 днів. Хіба що в цей день почалось моє (як і більшості з нас) персональне пекло, і наступні дні я буду вимірювати в категоріях, коли вперше відчула вибух ракети за спиною, коли опинилась на війні без копійки готівки, коли вперше зайшла в магазин і не знайшла хліба, коли стягла з 10 поверха хворого тата, кота і собаку, і зрозуміла, що назад їх не підніму, коли поїхала за мамою і опинилась в окупації.
Чи хочу я мати цю засічку у 1000 днів? Хз, колись значно важливішою для мене виявилась позначка у 4 місяці, коли я знову змогла плакати після 45 хвилин під 12 російськими автоматами.
Юрій Ніколов, ти питав, як це в окупації?
Це в один день опинитись без можливості отримати продукти і ліки;
Це не мати жодної можливості втекти;
Це ховати всіх жінок фертильного віку;
Це завмирати так, щоб чути як падає сніг і
розуміти, що якщо вони перебʼють електромережу, ти просто вмреш без води;
Це знати, що твої шанси померти 99% і залежать тупо від настрою і рівня алкоголю в крові російського солдата;
Це необхідність щодня вести «світські» бесіди про відсутність в Україні біолабораторій, баз НАТО, і що горілку не можна вигнати без браги;
Це памʼятати, що ти перш за все ворог.
Хоча.. це ще неймовірне відчуття єдності, коли ділишся останнім шматком хліба і пляшкою шампуні, коли не маючи жодного захисту, будуєш сільську мережу розвідки, де алкоголік і колишній увʼязнений - найкращі агенти, а найкраща розвага - зіграти в морський бій справжніми російськими танками. Коли в тебе є півтори хвилини добігти додому, відкопати мобільний і скинути локацію хлопцю з СБУ, повернутись до сусідки і спитати: «Тань, що там колона?». І почути: «Згоріла твоя колона». Чистий бальзам на душу.
Щось дуже просте і зрозуміле. Як і вияв любові у 4 буквах: «як ти?»
Ось це відчуття єдності і плеча хотілось би зберегти. Через тисячі днів…
Вночі 18 листопада росіяни вдарила двома «Шахедами» по гуртожитку у Глухові, де жили переселенці з прикордоння. З-під завалів дістали тіла 12 загиблих людей, у тому числі однієї дитини. Ще 11 людей були поранені, у тому числі двоє дітей. Серед загиблих 43-річна жінка та двоє її синів: 7-річний Нікіта та 21-річний Василь. Їхній батько вижив.
Анестезіолог 47-ї бригади Оксана Сурова. У цивільному житті вона була дитячим анестезіологом. Зараз 29-річна Оксана, позивний Кориця, стабілізує та рятує поранених на Курському напрямку. Читати за посиланням.
Олена Балаба
1h ·
Європа - це не плюшки, безвіз, допомога та «безкоштовна» соціалка. Європа - це закони, відповідальність та прагнення справедливості. За це ми вийшли 11 років тому назад на Майдан та на центральні площі своїх міст. Не за шмат хліба, не за подачки, не за дешевий газ, «понятия» та «договорняки». А за справедливість і нашу свободу.
Тому росіяни й не витримали нашого прагнення жити вільно та напали на нас. Тому ми не можемо тупо «перетерпіти складні часи», а робимо Перемогу України разом. Ми маємо право бути вільними. Ми боремося.
Обіймаю.
Дмитро Тодоров. Він з дитинства мріяв бути десантником. В 24 роки став героєм України. Нині Дмитро — командир роти вогневої підтримки 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади.
Даниїл Щербанюк втратив батька, коли йому було 14. Він - син героя Небесної сотні Олександра Щербанюка. З початком повномасштабної війни Даниїл долучився до ЗСУ. Як загибель батька під час Революції Гідності вплинула на це? DW поспілкувалася з бійцем ЗСУ в Києві.