Ми любимо піші, велосипедні, автомобільні подорожі, котрі, на відміну від ресторанів і спортмайданчиків дозволяють ознайомитися з географією, культурою та історією України.
Цього разу наш вибір припав на Подесіння, цю практично найсхіднішу частину українського Полісся, історичну Чернігівщину, північ України. Вибір не випадковий, вибір багато чим обумовлений. Серед іншого, нас мотивувала відносна віддаленість від Києва і насиченість цікавими локаціями. Як і годиться, заплановано було багато, встиглося не все, втім, як співав Кузьма «Настрій то не псує».
... Ранок і не зважаючи на домашню каву все ще сонно. Настільки, що зупинка біля відомого комплексу «Веселий заєць» сприймається без обговорень і тим більше, нарікань. Пауза на каву у ньому остаточно вириває нас з обіймів Морфея і дозволяє дотягнути до наступного пункту призначення — Пірновського орнітологічного заповідника сірої чаплі. Не зважаючи на назву чаплі в цей час відсутні. Ми милуємося на гнізда і їдемо до наступної локації, котра повністю компенсує холостий постріл у заповіднику.
Нею стає, без перебільшення, славнозвісна Садиба Нюшаніково – справжній порятунок та прихисток для скалічених або пуцьвірінків пташок, тих, хто з огляду на обставини не може літати.
Садиба - «місце сили» подружжя Снопко, котре умудряється щодня долати шлях до Києва і назад і доглядати за часто пораненими пташками, котрі не мали шансів на самостійне виживання у дикій природі.
Ім’я садибі дав золотистий ретривер Нюша. потім був підібраний кіт, з’явилося гайвороння, інші птахи. Згодом їх кількість змусила подружжя задуматися над умовами утримання і збудувати вольєри. Зараз, за їх власними словами, найбільша радість, котру можуть уявити ті, хто рятує життя — це випуск на волю тих, хто пройшов реабілітацію і може жити у дикій природі...
Наступною була фото-пауза на березі Десни і марш-стрибок, не найкращою, відверто кажучи, дорогою довжиною у 80 кілометрів до села Москалі. Ні, не ті, що за «поребриком»:) Наші Москаліце село, в котрому знаходиться приватний етнографічний музей родини Дахно. Село невелике, чисте і практично безлюдне. Власник колекції закоханий у предмети побуту Чернігівщини, котрі і є основою його колекції. Музей, який він сам воліє називати «колекцією» – справа всього його життя. Перші ж ознаки «хвороби», за його словами, з’явилися ще у дитинстві.
Зараз предмети, котрими від оперує не просто рідкість, а їх зібрання – захоплення пенсіонера. Частина з них дійсно рідкісна, всі предмети мають свою, стару і унікальну історію. Нещодавно до музею пана Дахна завітала експедиція «Ukrainer-а», чиє відео дозволило пролити світло на працю людини, котра «збирає Чернігівщину».
Останній пункт нашої поїздки — Міжрічинський регіональний ландшафтний парк, реліктова місцина, вкрита сосновими лісами і торф’яними болотами, оселя для багатьох рідкісних рослин і тварин; джерело натхнення для любителів природи і просто туристів. ...Ми повертаємося до Києва повні вражень і, як би банально це не звучало, відчуття, котре називають гордістю за Батьківщину.
День, який ми витратили для поїздки дозволив нам ознайомитися з людьми, котрі присвятили своє життя одній, магістральній, суспільно затребуваній пристрасті. Для когось це порятунок пташок і тварин, для інших — колекціонування старожитностей і збереження культури рідного краю.
Наша поїздка — чергове підтвердження тези про те, що за емоціями далеко їздити не треба. Часто їх причини лежать прямо перед нами, досить сісти на маршрутку і виїхати за межі Києва. Обов’язкові складові: непересічні люди, цікаві історії, мальовничі місця. Подесіння включає в себе всі три пункти.
Мандруйте Україною, вивчайте Україну, любіть Україну.
ПС. Колектив «Візіком» дякує за поїздку пану Ігорю. Без його ентузіазму і допомоги вона навряд чи відбулася б.