Головну туристичну атракцію міста, замок Паланок, видно вже за кілька кілометрів до Мукачева. За фундамент-постамент йому править 68-метровий згаслий вулкан. Місто десь там, внизу, а форпост відкритий всім поглядам і вітрам, і лише за спиною, на півночі, піднімаються вулканічні Карпати. Він чимало бачив на своєму віку а нині вдивляється в Європу і власне минуле довжиною майже в тисячоліття. Паланок — непереможний і фотогенічний релікт Середньовіччя.
Пагорб, звичайно ж, не штучного, а природного — вулканічного — походження, хоча в IX-XІ ст., коли тут з’явилися первісні дерев’яні укріплення, місцеві жителі зазнали чимало мук від татар, які вривалися через Верецький перевал до Центральної Європи. Втім, підкорити мукачівську твердиню не вийшло ані в половецького хана Кутєшка, що 1089 року 50 днів тримав дерев’яну фортецю в облозі, ані в хана Батия, чия шістдесятитисячна орда двічі ламала зуби об Паланок в 1241 році. Коли в ХIII ст. замість дубового частоколу-паланка, що позичив своє ім’я замку, виросли муровані стіни, мук не поменшало: щороку жителі були зобов’язані вирубувати кожне проросле деревце чи кущик на пагорбі, щоб ворог не міг підійти до фортеці несподівано.
The main tourist attraction of the city, Palanok Castle, can be seen a few kilometers from Mukachevo. It is ruled by a 68-meter extinct volcano behind the pedestal. The city is somewhere down there, and the outpost is open to all eyes and winds, and only behind, in the north, rises the volcanic Carpathians. He saw a lot at his age and now looks at Europe and its own past, which is almost a millennium long. Palanok is an invincible and photogenic relic of the Middle Ages.
The hill, of course, is not of artificial, but of natural - volcanic - origin, although in the IX-XI centuries. . However, neither the Polovtsian khan Kuteshka, who besieged the wooden fortress for 50 days in 1089, nor Khan Batu, whose 60.000-strong horde twice broke its teeth on Palanok in 1241, managed to conquer the Mukachevo fortress.
When in the XIII century. instead of the oak palanquin, which borrowed its name from the castle, brick walls grew, and the torment did not decrease: every year the inhabitants were obliged to cut down every sprouted tree or bush on the hill so that the enemy could not approach the fortress unexpectedly.